Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Яблуко спокуси ( Вони дружили) - ВІРШ


Ніна Незламна: Яблуко спокуси ( Вони дружили) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




Яблуко спокуси ( Вони дружили)

Літо…. Теплий, сонячний день… Сонце грає промінням в блакитному небі, пробивається між пухкі білі хмаринки до землі. Яскраві золоті промені, витанцьовують, мерехтять з легеньким вітерцем, переливаються по траві. Купаються в позолоті квіти; волошки й ромашки, а чебрець тягнеться догори, в надії вкотре отримати сонячний поцілунок. Доволі теплі, сонячні промені припікали майже голі, вже добре засмаглі плечі, заглядали хлопцям в очі, які світилися радістю… Вітер пестив крилом обличчя, підіймав, розвіював волосся, бавився з ним, воно час від часу хвилясто спадало на чоло… Вони височенькі на зріст, худорляві, до того ж босоногі, в однаковому одязі, в сірих майках і в чорних закочених по коліна штанах, мали вигляд чаплі. Костя - чорнявий красунчик, так називали його в школі, раз по раз рукою підбирав кучеряве волосся, вдивлявся в ярок. Толя ж русявий хлопець, з зеленими очима і веснянками на обличчі, весь час тормошив його за руку, відволікав від погляду. Це щойно прийшли з кукурудзяного поля, тримаючи в руках по декілька молодих початків, кинули їх на землю і присіли на самому краю обриву над яром. За звичкою, спустивши ноги донизу, задоволено гойдали ними… Кукурудзяне поле зовсім поруч, лише невеликий пагорб з городами відділяв хати від яру і широка вулиця. Воно здалеку здається зеленим морем, немов би з сонячними променями, а як що ж підійти ближче, добре видно золотавий цвіт верхівок кукурудзи і широкі, довгі листки, які приховують молоді початки. Хлопці жили по - сусідству, метрів сімдесят один від одного, їх розділяло глибоке урвище. Воно утворилося від води, що стрімко стікала після сильних дощів з поля. Як приємно насолоджуватися свободою після закінчення школи. Попереду чекало нове життя, навчання в місті… Обоє мали бажання вивчитися на слюсаря по ремонту автомобілів, тому й подали документи в професійно - технічне училище. Веселий галас долинав з яру, де паслися качки і гуси, і тут же гралася дітвора. Для дітей, від чотирьох до дванадцяти років, то наче земний подарунок, було де чудово провести вільний час. Ярок доволі широкий і глибокий, приховував в собі невеличкий ставочок, можна сказати копанку. Коли дні були занадто жаркі, діти місилися ногами й руками в багнюці, будували якісь загорожі, замки. А потім задоволено купалися, вимивалися та хлюпалися й обливалися водою, тішилися відпочинком. Ці хлопці теж мали таку насолоду, тут промайнуло і їхнє дитинство…. Яр вабив до себе, шовкова трава виростала такою високою, що в ній можна було заховатися, дітвора часто грала в жмурки. Дівчата ж здебільшого тішилися квітами, що росли попід самі обриви яру, плели віночки. Як стати на пагорбі, за дорогою в полі, то яр здається великою чашею наповнений зеленню і квітами, а маленький ставок, що майже в середині, здавався дзеркалом. По іншу сторону яру доглянуті городи, а за ними в ряд, як під лінійку, нові будинки. Костя вдивлявся, спостерігав за Танею, яка спустилася в яр, з іншої сторони, махала рукою, звала до себе шестирічного брата Сашка. Швидкий, дотепний, непосидючий, так про нього відзивалася дівчина, коли щось розповідала хлопцям про нього. То справжнє шило, за яким треба добре дивитися, чи часто навідуватися, щоб раптом не потрапив в якусь халепу. Вона доганяла його, а він як козлик скакав, тікав від неї кругом ставу. Діти в захваті дивилися на це дійство, ніхто не наважився зупинити малого, тільки пищали, коли та майже доганяла його і гучно сміялися, коли вивертався з під її рук. Толі було шкода дівчини, він захоплювався нею, відчував симпатію, вкотре махнув рукою перед очима Кості, шкірився, - Ти мене чуєш? Агов! Ну досить зуби показувати від задоволення. Ото малий бешкетник! Такий неслухняний, ну капець! А ти аж рота відкрив, дивися, щоб часом метелик не залетів, он бачиш, який красивий літає…. Таня симпатична дівчина, струнка, як берізка, світло русява, з волошковими очима, красивої форми. Обом хлопцям подобалася, кожен хотів привернути до себе увагу. Вона з`явилася в їхньому житті три роки назад…. Сама родом з Воронезької області, батьки, в пошуках кращого життя, приїхали працювати в Радгосп. Спочатку жили в гуртожитку, а згодом купили будинок, діти раділи, їм сподобалося селище. Дівчина навчалася в цій же школі, що й хлопці, закінчила дев`ятий клас. Вони майже щодня поряд з нею, кожен пропонував провести зі школи додому, часом сварилися між собою, хто буде нести її портфель. Костя був хитрішим за Толика, поводився вільно, не стримував своїх емоцій, міг притулитися всім тілом, зажати в обійми, не бажаючи відпустити. Таня ж на це тільки всміхалася, хоча бачила, що подобається Толику. А сама ж мріяла про дружбу з Костею, про перший поцілунок, його дотики хвилювали її, а погляд підкоряв молоде сердечко. Одного разу, мама, дивлячись на неї сказала, - Ой, рано ти доню, розквітла квіткою весняною…. До бабці вдалася…. Та мене в шістнадцять народила, така ж була пухкенька, як ти….. Ой дивися, не зроби помилки, як вона… Таня трохи здивувалася, потім хитро повела очима, - Мамо та хіба ж то погано? Тож вийшла заміж за дідуся, ти є на світі…. Та вдивлялася в дівчину, шукаючи, чи часом, щось не змінилося в ній, - Важкі умови життя заміжньої жінки, доню. Це тільки зараз життя ледь стає кращим, розбудовується країна, відкривають фабрики , заводи, а раніше з села було не виїдеш, не дозволяли, а в селі жити дуже важко, сама ж знаєш. Хоча і в селищі не легко та все ж надія є , що ти виб`єшся в люди, поїдеш в місто навчатися. Прошу, не закохуйся рано, моя пташечко. Почувши мамині слова, в розмову вліз Сашко, - Ага, он Костя і отой Толик все їй, то квіти дарують, то цукерками та яблуками пригощають, напевно обоє в неї влюбилися… Скрививши кирпатого носика задоволено хіхікав, дивився на реакцію сестри. Та ображено надула свої темні, як стигла вишня, пухкенькі губи, - Ото вже шило, чого встряєш, ану геть звідси! Хоча Костя і спостерігав задоволено, як Таня бігає за братом та коли Толик відволік його своєю промовою, схрестив руки перед собою, підморгнув, - Так я пішов…. Він, як вихор злетів з пагорба, де не так було круто, за кілька секунд стояв перед Сашком, розставивши руки, спіймав його. Малий дригав ногами, пищав, - Ой спасіть мене, не хочу додому… Костя добре зажав його доволі сильними руками, - Ану, зізнайся кукурудзи хочеш? Малий здивовано закліпав оченятами, - А, що вже є така, що можна варити? Таня вже стояла поруч з ними. Квітчата сукня ледь просвічувалася, облягала її молоденькі пишні перси, від яких Костя, занімів. Його погляд в її очах горів вогнищем, бажанням доторкнутися, по тілу бив струм. Коли погляди зустрілися почервонів, як рак. Вона ж зніяковіла трохи, а потім різко взяла брата за руку, - Йдемо додому… Пора обідати… Костя, труснув головою, дивився в сторону поля, шукав слова, - Оце хочу запропонувати твоїй сестрі, щоб пішла зі мною по кукурудзу, ми з Толиком принесли трохи та не помішало б більше зварити, щоб наїстися досхочу. І яблука «білий налив» в посадці є… Сашко відразу скумекав, - Давай йди, я зараз сумку принесу, а мамі скажу, що пішла до Тоні побазікати, музику послухати… Таня і Костя, від здивування ледь – ледь хитали головами, посміхалися… Костя підтримав його, - Ото молодець, а кажеш в тебе брат вередливий, а він бачиш який, то справжній скарб мудрості. Вона відразу сердито заперечила, - Ага! А потім продаси?! Ні, не підмовляй мене… Костя, в надії, схватив її за руку, - Та ми ненадовго, пішли… Вони відразу відійшли, як подалі від дітей, вона все ,ще вагалася, не знала, як краще поступити. Але ж дуже хотілося тих яблук, таких ранніх, по - сусідству ні в кого не було. Сашко дивлячись, що сестра вагається, взяв напрямок додому. Обоє, мов схаменулися, дивилися йому вслід, він біг швидко, миготів брудними стопами. Костя уважніше придивлявся до дівчини, намагався заглянути в очі, сміливіше взяв за другу руку, - Почекаймо, не тікай, такий гарний літній день, тим паче вихідний, охорони, ну об`їждчиків, сьогодні не буде, в одного з них день народження, хвалилися пару днів назад…. Ховала погляд, звільнилася від його гарячих рук, відійшла в сторону, позирнула в сторону Толика. Той пересів, як подалі від обриву, підібгав одну ногу під себе, злегка покачувався, спостерігав за ними, в голові роїлися думки й про, що можна говорити так довго? Малий вже біг по стежці, що тягнулася від хати, через весь город, до яру, в руках тримав плетену сумку і весело кричав, - Гей – гей! Все! Я вже є… Він знову скакав, як козлик, здавалося, часом летів, за мить був біля них, - Таню, мама пішла на поле, до буряків. Тож прийде не скоро, кажу йди, принесеш кукурудзи, вона прийде похвалить, що зварили, побачиш, ну і яблук, вони ж мабуть вже стиглі. Я даю чесне слово, пообідаю і буду гратися в ярку. Не віриш? Ось тобі хрест. Позираючи на всі сторони, перехрестився, в очах грали бісики від задоволення. - Ну гаразд, давай цю сумку, - погодилася сестра. Костя свистом привернув увагу Толика, крикнув, - Не чекай на нас !Я під вечір зайду до тебе! Хлопець похапцем піднявся, кивнув рукою, зібрав качани кукурудзи в руки і опустивши голову, з думками попрямував додому. І куди це їх понесло, якого дідька не сказав, що за намір має, тож говорив, що, як брати, всім треба ділитися. А це, не сіло, не впало, десь пішов, навіть додому кукурудзу не заніс. Костя й Таня, тримаючись за руку, йшли яром в сторону, до менш крутого схилу... Як подалі від дітвори, підіймалися на гору, до дороги, а там вже й поле. Кукурудза оточувала зі всіх сторін, наче забрала їх в полон. Йшли навпростець, часом мовчки пригиналися під густо переплетеними листками, кожен думав про своє…. Які гарячі в нього руки і сильні, думала Таня, напевно стане, ще сильнішим й мужнішим, ще ж піде в армію, там вимуштрують. Може не буде шукати собі молодшу жінку за мене. Хай би разом довіку, як моя бабця…. І гарний же, хіба б були не пара… Костю ж хвилювало інше…. Як добре я і вона, і більше нікого. Така зваблива, проста, як дрова і в той же час загадкова, а очі… Втопився би в них… Тільки, як стримати себе, адже так манить її помацати, притулитися, відчути тепло тіла…. Ні – ні, більшого я собі дозволити не посмію, адже, ще молоденька, хоча й при ній все. Хай би, ще пару років, туди, перед армією, тоді б вже точно знав, що буде моя….Треба вгамувати своє бажання близькості… В книгах пишуть одне, а як воно насправді вперше, навіть не уявляю… Та колись же все рівно маю стати чоловіком. Легкі удари листя кукурудзи по обличчі, відволікли від думок. Раптово взяв її за плечі, злегка обійнявши, дивився в очі, наче, щось намагався побачити в них, - Ти така гарна, як квітка… - Ого, певно не троянда, а ромашка, бо світла,- усміхаючись заперечила, намагалася звільнитися з обіймів. - Хай буде й так. Чуєш, давно хотів тебе спитати, будеш зі мною дружити? - серйозно, прямим поглядом, все, ще дивився їй в очі. - Так ми ж втрьох дружимо, хіба ні? - спитала і відразу наче присоромилася, опустила голову. Він наблизився так близько, що чула його подихи. В неї чомусь, наперекір бажанню, закрилися очі…. Солодкий, невмілий поцілунок сполохав їхні серця. Відсахнулася, не знала де подітися, почервоніла. Хлопець ледь стримував своє тремтіння, рука доторкнулася до підборіддя, - Що не сподобалося? Чи може я тобі противний? Краплі поту виступили на лобі…. Говорив не поспішаючи, перехоплював подих, щоб не відчула його хвилювання, зупинявся після кожного слова…. Миттєво вирвалася, як пташка вилетіла з клітки, бігла вперед до посадки, - Тю, дурнику, щось таке скажеш… Давай спочатку яблук нарвемо. А потім вже кукурудзи. Його серце ледь не вискакувало з грудей, як зупинити бажання спокуси. Він здається читав в книжках про таке відчуття. Хоч доволі, ще ж хлопчисько сказати та його тягнуло до літератури про кохання. Батько дуже любив читати про кохання, брав книги в бібліотеці, хтось привозив з Москви, була і йому нагода дізнатися з книжок про почуття, відчуття та звабу щодо жінок. Мабуть і зарано часом думав про себе. Та де подітися, як вгамувати цей потяг? Книги зробили свою справу, він порівнював свої відчуття до Тані з тими героями, про яких читав. Часом, аж струм по тілу, як було побачить її десь на одинці, бажання цілувати й цілувати.. Мати ж не помічала чим захоплюється син, коли лягав спати, бачила, що за книгами, а за якими не цікавилася. Навчався непогано, не курив, а, що, ще треба матері, здавалося в сім`ї все нормально. Їй ледь вистачало часу впоратися по хазяйству, зварити їсти, прибрати, а потім в поле на буряки. Взимку то менше роботи, так старша сестра приносила доньку, Наталочку, щоб побавила, їй щойно виповнився тільки один рік. Батько ж з батьком Толика працював в місті на ХТЗ. Рано їхали на роботу, пізно приїжджали, де там їм до дітей. Часто на заводі працювали по дві зміни, виконували план. Таня підскакувала біля яблуні, намагалася дістати жовтувате яблуко. Крехтіла, , підіймаючи руки догори, вкотре ставала на ціпочки та на жаль не могла дотягнутися до нього. Костя вийшов з кукурудзи і зупинився. Досить і так коротка сукня, підіймалася, ще вище, її оголені пружні стегна притягували погляд, відчував збудження. Швидко, обома руками, схватив її вище колін, підняв, щоб нарешті дістала те яблуко. Вона махала руками, а потім діставши його, сміялася від задоволення. Вони хилилися до землі, їй здалося, що падає, нагнувшись, обійняла його руками за шию, приголубила до себе, тримаючи яблуко, - Костю, дай я вкушу, почекай! Хай посмакую, бачиш стигле, жовтесеньке, - щебетала дівчина. Опустилися в траву, вона, посміхаючись, позирала на нього, натягувала сукню на оголені стегна. Хлопець не задумуючись впав поряд з нею, облокотившись однією рукою, спостерігав, з якою насолодою вона смакувала те яблуко. Поправивши своє волосся, що спало на чоло, тягнувся дістатися її руки, - А мені, я теж хочу посмакувати,- Таня різко повернулася в сторону яблуні…. Розплелася коса і гладеньке волосся розсипалося по плечах, вона грайливо, - Там вище є, діставай, що без мене не дістанеш, не дістанеш?! Мила усмішка, сяючі очі, наче мавка зачарувала його… Це розпущене волосся… Дивився на неї, як на святу, не в змозі зупинити вулкан почуттів…. Вона саме кусала яблуко, коли він наблизився, намагався одночасно з нею вкусити його. Сік потік по бороді, він пристрасно цілував її уста, ховався в волоссі…. Ніжні дотики губами до шиї сп`янили обох, його пальці торкнулися пишних грудей, яблуко покотилося…. Десь загубилося те яблуко спокуси… Лише яблуня й трава знали цю таємницю… А поряд шелестів вітер, загравав із листям і здалеку чути мелодійну пісню соловейка. Неподалік, не дуже високо, кружляв рудий шуліка, мов підглядав до молодої оголеної пари, яка сховалася в траві.… Розчервоніла Таня приходила до тями….. Соромилася, намагалася дивитися в сторону, ховала очі, а він вкотре цілував пружні пишні груди й повторював, - Не хвилюйся, ти тепер моя. Тільки зараз про це нікому не треба знати , чуєш.. Я не боюся, ні, просто нащо ці розмови, ми тепер дівчина і хлопець, присягаюся, будемо разом. Треба зачекати, відслужу, потім одружимося. . . Сором`язливо затуляла руками груди, розгублено до нього - Досить, Костику досить, благаю… Вона вже одягнена лежала під яблунею, а він, мовчки над нею, обривав яблука…. Поверталися додому… Час від часу, він цілував її в уста. Від дотику закривала очі, танула росою на сонці, наскільки приємні їй були його дотики, ніжність огортала все тіло. Мати Тані вже була вдома, коли вони зайшли на обійстя. Здивовано дивилася на пів голого Костю, - Ну ти даєш, хоча б посоромився при дівчині, ось так, вже легень здоровий. Ой, молодь, молодь… Потім суворо позирнула на обох, довго ходили? - Та ні, - заперечила Таня, - Ми швидко. - Ось принесли яблук і кукурудзи, сьогодні охоронці гуляють, завтра такої нагоди не буде, - підтримав розмову Костя, біля криниці викладав на лавку кукурудзу. - То добре, що приніс, дякую. Тільки, щоб в пелені нам донька подарунок не принесла…. Дівчина відчула вогонь по всьому тілу, почервоніла. Костя відразу підійшов до неї, - Ви тітко Олю, не хвилюйтеся я її не ображу, гадаю прийде час, будемо разом…. Ну я піду Таню….. На все добре! - Та то не тобі вирішувати, а долі, - вдогін сказала жінка. З ніг до голови зміряла поглядом доньку, - А ти йди, посуд треба перемити й пообідай, бачу, що не їла…. О - хо - хо – хо - хо… Час летить….Будемо разом - це ж треба такого! Ще молоко на губах не обсохло, а він – будемо разом… Тані наче ніж по серцю, мовчки йшла на кухню… Але ж він мені подобається мамо і до чого це бурчання…. Що хіба будеш проти? Сама ж колись казала гарний хлопець… Ні, про те, що сталося нікому ні слова, навіть подружці, зробила собі висновки. Галасливо лунала пісня з приймача. Костя ж, задоволений подіями, вже вдома вплітав зелений борщ. Розмірковував, піти до Толика та ні, краще цим не ділитися. Ось, як воно буває, це сталося, навіть не міг подумати, наче солодкий сон… Але ж дозволяти собі такі щасливі миті великий ризик… Думай голово, думай, як уникнути пастки… Та час летів, йому не приходилося про це багато думати. Таня почала тікати від нього, намагалася бути разом лише в компанії. Вони зустрічалися раз на тиждень, потай від усіх, так, зовсім ненадовго, ввечері. Дівчина намагалася тримати дистанцію між ними, не допускала звабливих ніжностей, лише поцілунки. Він теж не наполягав, знав, що так поводитися це небезпечно, попереду навчання, а потім армія. Хоча Костя нічого не сказав Толику про потайні відносини з Танею та той все ж помітив, якими закоханими очами вони дивилися один на одного при зустрічах. В нього боліло серце й душа, адже він мав намір запропонувати їй дружбу, як колись, в восьмому класі, тоді відказала. Зараз знову чекав нагоди та на жаль Костя випередив його. Час летів… Навчання в училищі, робота на городі і раз на тиждень зустріч з Танею влаштовували Костю. Він помужнів, мати косо позирала й качала головою, - Ой парубче, дивися не попади в крижану воду, не провались під лід, дивися на життя як слід, будь відповідальним за свої вчинки, щоб не плескали в магазині про тебе нічого поганого. Він же в відповідь чмокне в щоку, вкотре всміхнеться, - Не хвилюйся все під контролем. Розумів, що грається з вогнем та все ж пару раз, ходив з Танею по солому для корови. Обоє розуміли, що варто б було близькості не допустити та молода, гаряча кров переповнювала сосуди, нестримні почуття брали над ними верх. Толик почав зустрічатися з Тамарою, на рік молодшою за Таню. Худенька, світлоока дівчина, доволі симпатична привернула його увагу, ще в школі, на одному з вечорів. Її рухи чимось нагадували рухи Тані, йому здавалося, що вони навіть трохи схожі, різниця була тільки в статурі. Часто весела компанія збиралася під його парканом, гучна музика линула по всій окрузі, топилася в яру. Їм разом було добре та він все ж задивлявся на Таню, шкодував, що друг завадив стосункам. А Костя був наскільки веселим, що часто навіть більше уваги приділяв Тамарі, не помічаючи цього за собою. Дівчина поводилась легковажно, розв`язно ніж Таня, могла не соромлячись розповісти похабний анекдот, часто підморгувала Кості, зваблювала веселими розповідями. Для Тані це послужило дзвіночком, зробила висновки, що більше ніяких інтимних стосунків, тільки дружба. Воно напевно так й мало бути, доля писала нові штрихи в житті. Час летів… Таня навчалася в місті на бухгалтера, Костю забрали в армію. Відносини між ними стали трохи холодніші, чи можливо із - за ревнощів, чи, щось інше, але коли йшов в армію, вмовляв Тоню піти з ним, залишитись на одинці та вона категорично відмовила, - Прийдеш з армії, потім, ми ж тоді були майже діти. Гадаю подорослішали, адже наслідки можуть бути не найкращі, ти зрозумій мене, поїдеш, не знати, що буде далі… Щось і в душі Кості коїлося, відбувалася, якась війна. Його тягнуло поспілкуватися з другими дівчатами, побути вільнішим в стосунках з іншими. Він навіть не просив Таню дочекатися його з армії, це її насторожило. Та напевно гордість, яка з`явилася в неї з роками, не дозволила говорити на цю тему. Залицяльників було багато, не тільки з селища, а й міста, з тими, що навчалася пропонували дружбу. Зупиняли думки за Костю, надія, що все буде в них добре і те, що сталося між ними. А часом, як поганий настрій губилася в своїх думках і запитувала, а може в мене вже все перегоріла до нього? А потім ввечері в ліжку, згадувала перші відносини, тихо плакала, ні, я без нього жити не зможу. Минуло два роки… Костя служив в Казахстані, писав, що служба непогана, працює водієм при штабі. Таня все рідше отримувала від нього листи, хвилювалася, приховувала відчай в душі, намагалася, щоб ніхто не помічав, що їй боляче. А тут, ще й Толик посварився з Тамарою, став частіше зустрічати її з електрички. Служити в армію не пішов, чи то якісь проблеми зі здоров`ям, чи, щось інше, дівчина не цікавилася цим. А він часто жартував, - Матуся не відпускає. Він один в батьків, можливо тому й не захотіли відпускати своє чадо. Тим паче дядько мав звання капітана, при одній військовій частині в місті. За останній, третій рік, служби Таня отримала всього чотири листи від Кості, вже й сама не знала, що робити. Толик же не давав проходу. Якось одного разу завів розмову, - В житті все буває, хай там, що було з Костею, це не буде завадою, для нашого кохання. Ти лише почуй мене, адже я тебе давно кохаю, ну так, я не такий сміливий був, як він та він же перейшов мені дорогу, зрозумій це, давай зустрічатися. Лише всміхнулася та все ж, наче соромлячись, видавила з себе, - Життя покаже… Одного вечора вони їхали разом з роботи, він проводжав її додому. Під ніжним поглядом дозволила себе поцілувати… Він працював в місті на ХТЗ комірником в одному з цехів, робота була не важка, після роботи мав багато вільного часу. Знав, що Костя майже не пише листів, при зустрічах, вкотре освідчувався в коханні, приносив квіти, цукерки. Таня губилася в своїх думках….. Дивне відчуття пронизувало тіло при поцілунках. Чомусь пригадала восьмий клас, як Толик пропонував їй дружбу, помічала, що був ніжніший, уважніший при спілкуванні ніж Костя. Збігли три роки служби…. Ніякої звістки Таня не отримала від Кості. Одного разу в магазині баби шушукалися, що мати Кості отримала листа, хвалилася, що має там дівчину, залишився, ще на рік, по контракту, на відбудову міста. Ні, вже не плакала під яблунею в саду, як раніше, коли так чекала від нього листи. В душі щось перевернулося до болю. Пройшло трохи часу, Таня з Толиком побралися… Дім Толика був побудований на два входи, проблема, де будуть жити відразу відпала. Батьки задоволені його вибором, радо прийняли її в сім`ю. Вони жили злагоджено, в достатку, через рік народився хлопчик. Душі не чаяли, тішилися малим Максимком, хлопчик оченятами був схожий до Тані, вона раділа цьому. Адже всі говорять, що діти будуть щасливі, якщо дівчинка схожа на тата, а хлопчик до мами. Толик, щасливий тато, цілував йому ніжки і примовляв, - Ах ти щастя наше! І вкотре обіймав і цілував Таню. Минуло чотири зими, як пішов на службу Костя, всі думали, що там вже й одружився і залишився жити. Та він, одного травневого вечора з`явився, як грім серед ясного неба. Мама Толика Марія, здивувалася, коли той зайшов до хати, - О Костику, з поверненням! Оглядала його, помітила нижче виска невеликий шрам від опіку. - Помужнів, справжні чоловік. Що це на щоці? Чи горів десь, від чого рубець? Ти з дружиною приїхав? Костя присів на стілець, - Та це одного разу машина загорілася. Та він же невеликий, майже непомітний, а ви помітили. І не одружився я з чого ви взяли? - Так Зоя хвалилася, що дівчину там маєш, - торохтіла іграшкою перед малим жінка. Він підправивши чуприну, усміхнено, - О мама є мама, я ж написав, що доглядає дівчина в медсанбаті, як потрапив після опіку. Я тому і залишився, ще на службі, хотів, щоб все добре зажило. Нікому не писав про це в листах, боявся, що наважиться мама приїхати, а це ж їхати далеко, не близький світ та й нащо, щоб охала та ахала біля мене, як квочка біля курчат. А малий схожий до Тані, гарненький хлопчик, як назвали? - Максимко в нас є, бачиш дядьку, - поцілувала онука в чоло, продовжила, - А ти змінився, подорослішав. Тільки промовила ці слова, відкрилися двері, до хати зайшли Таня і Толик. Таня відразу зблідла побачивши його, в грудях здавило, ховаючи хвилювання, привіталася, - З приїздом! І забравши сина, йшла в іншу кімнату. - Ну, я пішла, там вечеря на плиті, знайдеш Таню, - кинула на ходу свекруха. Хлопці обіймалися, дивлячись один на одного… Толик весело запропонував, - Ну не тікай, давай повечеряєш з нами. Він не відмовлявся, лише поглядав в сторону кімнати, куди пішла Таня з сином. Травневий вечір видався приємним в спілкуванні. Толик поставив на стіл пляшку домашнього вина. Першим тост сказав Костя, привітав з сином, побажав достатку, щастя. Таня після вина розслабилася, розпашілася, годувала сина манною кашею, раз по раз чмокала в чоло. Вони сиділи за столом, як справжні друзі, наче й нічого дивного не сталося. Життя продовжилося… Таня поводилася розгублено, коли до них заходив Костя. Толик інколи спостерігав за обома та для ревнощів не було причин. Мати ж Кості хвилювалася, відчувала, що не забув перше кохання, наполягала, щоб менше спілкувався з ними, не ліз в сім`ю. Костю в місто зовсім не тягнуло, в селищі влаштувався водієм на роботу, з пекарні розвозив хліб по магазинах. Пройшло декілька днів, в одному з магазинів він побачив Тамару, трохи здивувався. Дівчина стала справжньою жовтою трояндою. Вона побачивши його, аж підскочила, на обличчі розпливлася привітна усмішка, - Костю, це ти? Сто років не бачила. Ану дай погляну. Ох - ох, справжній чоловік став, помужнів, красунчик! Веселі очі засяяли від щастя, хитро позирнула довкола і вискочила із – за прилавка, так близько підійшла, наче хотіла в ньому заховатися, шепотіла на вухо, - А, що легеню, правда, що одружився чи то все брехня? Він не очікував такої реакції та не розгубився, чмокнув її в щоку і тихо, - Ні, ясне сонечко, я в твоєму розпорядженні, якщо бажаєш. Дівчина вирячила оченята, - То скільки того діла, чекай після роботи, прогуляємося… Костя чомусь розхвилювався, від чого сам не міг зрозуміти. Та радий, що все так склалося, життя налагоджується…. Вони почали зустрічатися. Тамара рада була, що він з`явився в житті, їй чомусь все не везло з хлопцями. Довгих стосунків ні з ким не було. Згадували минуле, часом сміялися, часом поринали кожен в свої думки. Кості було приємно спілкуватися з нею, ніяких протиріч. Вона всміхалася, намагалася звабити і їй це вдалося, приємні вечори з магнітофоном, солодкі поцілунки, вони зрозуміли, що їм добре вдвох. Костя згадував Таню і всміхався про себе, а потім раптово губився в думках та загубив я її, вмовляв себе, загубив, що вже тепер вдієш. Вони зустрічалися майже пів року, коли нарешті Костя запропонував Тамарі одружитися. Ні клятви, ні палкого освідчення в коханні не було. Вона просто, одного вечора, запросила до себе в гості, її батьки поїхали відпочивати в Ялту. Чи мало так бути, чи то взаємне почуття бажання близькості вирішило все за них. Вона мов купалася в щасті…. А може і справді він моя доля, замислилася, можливо це і є кохання, хто знає яке воно насправді. Колись думала, що Толик буде чоловіком, навіть тремтіла в його обіймах, коли грішили. А вийшло все по іншому, в нього давно сім`я. Від роздумів на устах заграла усмішка, ясний блиск в очах… Та і тепер же ми дружимо в чотирьох, це ж просто класно, коли ніхто, ні на кого немає образ… Три вечора Костя з Толиком будували намет для весілля. Гостей на весіллі не багато та гуляли весело. Поздоровлення, тости, подарунки, а згодом «Гірко», молодь рахувала протяжність поцілунку. А потім танці під магнітофон та Толик і Таня відразу пішли додому. Свекруха вже виглядала та й виглядала в вікно, бо Максимко капризував, не хотів лягати спати без мами. Пройшло майже дев`ять місяців…. Одного вечора, Таня вкладала сина спати, як раптом щасливий Костя, з усмішкою на обличчі, переступив поріг, - Вибачте! Ой, привіт, ти одна? А в мене радість, народився син, а Толик де? Таня приклала пальця до губ, щоб не розбудив сина, потім рукою вказала на другу кімнату. Толик вже почув його, відкривав двері, - Заходь. Щось хотів? Костя із - за пазухи дістав пляшку вина, - Син в мене народився, чуєш, син, хочу в честь діда назвати Сергієм. Прийшов з вами відсвяткувати цю подію, до своїх йти запізно, хай там сплять. - Ну то й добре, вітаю! Хай росте здоровим і щасливим! - привітав його. І відразу трохи хвилюючись, -А, як там Тамара, як здоров`я, важко їй прийшлося? Костя трохи здивовано, - Та все добре, все, як годиться, потерпіти це жіноча справа… Таня зайшла в кімнату, в руках тримала тарілки з закускою, - Ну, що ж вітаю Костю! Хай росте здоровим твій синочок, вам з Тамарою на радість! Вони сиділи зо дві години….. Костя, розповідав про роботу, про життя. Після весілля з Тамарою жили в літній кухні, біля її батьків, планували купити земельну ділянку, збудувати будинок. Дівчина категорично відмовилася жити з свекрухою, Костя й не сперечався, вирішив можливо так і краще. В одній хаті з її батьками він не захотів жити, адже в Тамари ще був молодший брат, який закінчував школу. Пройшов час…. На обійсті в Толика весело, Тамара кожні вихідні приїжджала з Сергійком до Тані. Тільки теплий день, вона вже тут, як тут. Немовби подруги з дитинства, ділилися всякими новинами, часом обоє тішилися новим вбранням, як маленькі діти, купували однаковий одяг. А основною втіхою було спілкування з дітворою. Що матері, ще треба - щоб не хворіло дитя та не плакало, зростало в радості, в достатку. Минуло два роки…. Костя й Тамара ввійшли в новий дім, відгуляли новосілля. На святкуванні Костя не одноразово дякував Толику за допомогу. За цей час дружба їх сімей стала ще міцнішою. Було й таке, що Костя прийде до Толика за чим - небудь, то Таня й до столу запросить пообідати, хоча того й вдома часом не було, чи побавляться вдвох з малим. Ніяких розмов лише погляди… Щось відбувалося в їхніх душах, ховали очі один від одного та переступити межу дозволеного не наважувались, вслід одні зітхання… Жінки між собою, наче сестри, кожна ділилася своїми поглядами на життя, тішилися хлопчиками. Свою материнську любов ділили навпіл, чи то плакав Максимко, вдвох втішали, чи вередував Сергійко, обоє вмовляли, намагалися забавити іграшками. Тільки одну тему ніколи не підіймали, тему про кохання, про особисті відносини з чоловіками, кожна тримала це при собі, ховала під потайним замком. Та частіше за все, знаходили в журналах нові страви, веселі суперечки, що ж смачнішого приготувати чоловікам. Зима постукала в вікно… Цього року, відразу після жовтневих свят, добре навіяло снігу, тримався невеликий морозець. Тамара торгувала в магазині за графіком - тиждень вдома, а тиждень працює. Одного разу й зібралася до Тані з сином та хурделиця стала на заваді. Якось Костя прийшов пізно з роботи, передав привіт від Толика, бачив його, той біг в аптеку, за ліками, бо всіх звалив з ніг грип. На Новий рік захворів Сергійко, всі свята пройшли в лікуванні.. Одного вечора, це було після Водохреща, Тамара, Костя і Сергійко обтрушувалися від снігу в коридорі, - Агов! Хтось є вдома? Чи ви вже забули про нас? - весело гукав Костя. Із-за дверей виглянув Максимко, навстіж відкрив двері, почав підскакувати, - Ура! Сергійко прийшов з мамою й татом і торт принесли! За кілька секунд з`явився Толик, всім допомагав роздягатися, - О! Які гості, ну нарешті вирвалися, заходьте, заходьте. Дорослі весело спілкувалися за столом, хлопчики посмакували тортом, вже гралися в іншій кімнаті. Тамара нахилилася до Тані, - Ти, щось говорила про вечір в школі? Та, не поспішаючи шепотіла, - Та, ще не встигла, куди поспішати, ще є час… - Еге, знаю свого, йому треба заздалегідь сказати, зирила Тамара на всі сторони. Таня продовжила, - Сукні в нас є, думаю вмовимо своїх мужиків піти потанцювати. Давно ніде не гуляли, гадаю не відмовлять. Тамара зразу ж чайною ложкою постукала по чашці, - Слухайте мене! Увага! У нас з Танею є пропозиція, шостого лютого в школі зустріч випускників, давайте вирвемося хоч в цьому році. Скільки часу пройшло, а ми жодного разу не були. Діти вже старші, думаю бабусі посидять, що скажете хлопці? Ті усміхнені, переглянулись…. Костя моргнув Толику, - А не боїтеся, що собі молодших знайдемо. Тамара на мить рукою прикрила йому вуста, сердито писклявим голосом, - Ну ото таке бовкнув, подумав, що сказав?! Нащо нам настрій псувати, то гадаю всі - за! Через кілька днів двоповерхова школа приймала випускників. В спортивному залі лунала музика, прямо в коридорі вздовж вікон стояли столи, на них пляшки з напоями « Ситро», « Крем- сода» та солодощами. Довкола тільки й чути привітання, веселі розмови, від захоплень сміх, крики й вереск. Таня з Толиком прийшли першими. Він одягнений в чорний костюм з білою сорочкою, яку прикрашала атласна, небесного кольору, краватка. Таня ж виглядала круто, на ній була гарна сукня такого ж кольору, як краватка, з модним рукавом кльош. Вона облягала її красивий стан, трохи приховувала пишні груди. Таня вкотре озиралася назад, шукала поглядом Костю, сьогодні вирішила з ним серйозно поговорити, ,один на один, бо іншої нагоди не буде. Тамара не йшла, а плила павою, вздрівши знайомих, привітно всміхалася. На ній сукня такого ж покрою, як і в Тані, тільки рожевого кольору. Позаду Костя, справжній джентльмен, в коричневому костюмі в білій сорочці і рожевій краватці. На них всі звертали увагу, так вишукано ніхто не був вдягнений. Тільки вони зустрілися і привіталися, як в коридорі всі заплескали в долоні, з учительської вийшли вчителі і директор школи. Промови, вітання, квіти, овації, усмішки. На якийсь час наче повернення в дитинство…. Хтось відкоркував « Шампанське»…. Хтось юрбою посунув в клас, а дехто пішов в спортивний зал, де грав магнітофон. Тамара тягнула Таню за руку, - Йдемо танцювати, пішли до залу, чуєш, це « Лада «, пішли. Костя задивлявся на Таню, відколи зустрілися, не зводив з неї очей. Та Толик тримав все під контролем, трохи здивовано кліпав, водив очима, то в її сторону, то в його. В залі зазвучала пісня «Червона рута», Толик похапцем обійняв Таню, заглянув в очі, Що це ти чимось заклопотана, все в порядку? - Та все в нормі, це тобі здалося. Вони всміхалися , намагалися танцювати в такт музики, хоча їм це не зовсім вдавалося. Костя відійшов до однокласників, за кілька секунд вже линув сміх. Тамара ж стояла з однокласниками, про щось розповідала, розмахувала руками. На сцену піднявся директор школи, сказав кілька привітальних слів і об`явив білий танець. Зазвучала музика вальсу…. Тамара поважно підійшла до Толика, усміхнено, - Я запрошую, вас джентльмене, Таню, оти не проти? - Та кивнула головою , ну от і добре. Вона повернулася в бік до однокласників та перед нею вже стояв Костя, - Ви можливо мене хотіли запросити мадам?! О! Саме вчасно, - дивлячись прямо в очі, помітила Таня. Він обережно, немов скарб, тримав її за талію, вони легко танцювали під музику. Серця билося в тривозі, з чого почати, як сказати, - Костю, нам треба менше бачитися, ця дружба ні до чого хорошого не приведе, ти над цим ніколи не задумувався? Ледь - ледь притулився до неї, збуджено шепотів, - Ми зробили помилку, знаю. Ми маємо бути разом, хоч, як там, лише треба трохи зачекати. Вона дивилася прямо в очі, раптово голос затремтів, - Ой, руки сильні, не підходь занадто близько Гріха боюся, скорюсь, піддамся спокусі Став, ще сильнішим, ніж тоді, як був хлопчисько Давай у танці, сховаєм почуття, в русі. Він ледь підняв її, летіла пташкою у ритмі танцю. Обоє розчервонілі, від задоволення закривали очі… Костя переводячи подих заговорив, - Люба, благаю, не дивись на мене так Закривши очі, я відчуваю лечу Зумів з тобою, як колись попасти в такт Все пам`ятаю, не думав, що утрачу Треба пробачить, що винен це я знаю Мене бентежиш, хочу тебе відчути Ми розлучились, нащо? Поведи до раю Де скуштували, вдвох яблуко спокуси Де так любились, кохались, не забути… Закінчився танець… Перевівши кілька раз подих, Таня сміливо дивилася в очі, - Що за спогади Костю? Ти не забув… Пам`ятаєш… А я думала вже й забув… Потім веселіше, - А ти добре танцюєш, не розучився.! Вміло вів в танці, геть закружляв мене, як птах летів, я ледь встигала за тобою. Він витримав її погляд, покірно, - Я птах біля тебе, бо це ти даєш мені крила. Відразу заперечила, крутнула головою, - Ну досить, досить вже співати, пішли! Вона відчула тремтіння його руки. Він проводив її, на ходу шепотів, - Кажеш співати?! Та я без тебе, як той соловей, що втратив голос. Вони підійшли до Толика, - Забирай свій скарб, бережи, а то правда хтось вкраде, гарно танцює! Таня радісно, наче охмеліла від танцю, -О! Оце вечірка, так закрутив в танці, що ледь капці не злетіли. Всі дружно переглянулися, линув сміх. Цей вечір видався чудовим. Кожен для себе отримав задоволення, наче маленький шматочок щастя…. А час летів… Весняний переспів птахів бадьорив настрій, звеселяв і вже давно бузок відцвів… А Костя вкотре згадував очі Тетяни, в душі переживав радість тої миті, як колись були разом. Насмілився зробити крок, щоб повернути її собі. Із хвилюванням не один раз чекав її з роботи. Зупинить машину, трохи в стороні від дороги, відкриє капот, а для чого і сам не знає, косо позирає, хто йде з електрички, чекав нагоди, коли одна йтиме додому. Навесні та на початку літа роботи завжди багато на городах та Сергійко часто просив маму, піти погратися з Максимком. Якось, одного разу, Тамара запитала Таню, - У Вас все в порядку вдома? Та здивовано запитала, - Чого це ти раптом про це запитуєш? - Тамара не забарилася з відповіддю, швидко пролепотіла, - Та пару раз бачила Толика, в забігайлівку заходив, вона ж поруч з нашим магазином. Думаю чого б це? Він же здається пива не любить…. - Все в порядку, більш – менш. Ти цим не переймайся, це в нього бувають дні такі, інколи чомусь дуже замислений ходить. Я в душу не лізу, можливо на роботі, щось не так, він не любить про роботу говорити. Та не знала ні Тамара, ні Таня, що Толик одного разу випадково їхав додому не в тому вагоні, що дружина. Згодом побачив машину Кості, а потім, як Таня йшла додому не одна, їхав в своєму напрямку додому. Це його заінтригувало, він декілька раз слідкував за дружиною та нічого підозрюваного не помітив. Але, те, що стала часто відмовляти в близькості, знову повертало до сумних думок. То тоді чого б це? А можливо вони знову разом? Одного літнього дня, в Толика на роботі була комісія, після ситного обіду в кафе, випровадив гостей додому. І сам задоволений, що з перевіркою все в порядку, вирішив поїхати додому раніше…. Він спускався по сходах з електрички, за пару метрів, на першій платформі побачив Тамару. Вона ледве пересувалася з сумкою, вирішив їй допомогти, - Тамаро, зачекай! За пару секунд забрав в неї сумку, - Привіт! Ти що камінців набрала, таке важке підіймаєш?! Давай проведу додому. Вона радо всміхалася, - Та я сьогодні вихідна, малого завела до мами, а сама по зарплатню пішла. А тут якраз товар привезли, оце й отоварилася, бо сам знаєш, як зараз з продуктами, не часто завозять. А ти чого сьогодні так зарано з роботи? - Так склалося, був облік. Раніше закінчили, зводив комісію в кафе та й чкурнув додому. Таня сьогодні затримується на роботі, то я звільню маму від Максимка. Вони зайшли в хату, Тамара відразу поставила пательню на газову плиту, - Зараз поїси зі мною за компанію, потім підеш, пригощу тебе вином. Він ледь посміхнувся, - Та я то не голодний, хіба, що за компанію та поспілкуватися. Як у тебе справи? Задоволена життям? Ми ніколи на цю тему не говорили, все всі разом, то діти, то, ще хтось. Жінка трохи зажурившись, - Та живемо… Костя правда змінився, напевно твоя Таня таки його турбує… Хоча нічого не помічала та відчуваю… Наша дружба мене часом дивує, але так звикли один до одного, що навіть і не уявляю, щоб ми не спілкувалися. - А ти знаєш Тамаро, я не можу зрозуміти, що в нас відбувається, вона більш привітніша стала до гостей, чим до мене, - продовжив розмову. Виклавши на тарілки ковбасу і смажені яйця, запросила, - Давай, он вино, бери, вип`ємо, перекусимо, ти ж не за кермом. В душі відчував радість, що поруч з нею, посміхаючись, наливав вино в фужери. Вона, немов ненароком, притулилася до нього, прилягла на плече, - Та ну їх, Толику ти, що нічого не помічаєш? Ми дружимо, воно наче й смішно та не стану нічого казати, до чого приведе ця дружба, скажу чесно - не знаю. Запала тиша… Випили вина, закусили. Він ніжно взяв за талію, - Тамаро, як чесно, шкодую, що не з тобою… Вже темніло коли Толик йшов додому, йшов не по дорозі, а через колії, щоб часом не зустрітися з Костею. Відчував задоволення, вгамовував емоції після спокусливого вечора. Що далі? Думки гризли, як оси. І відразу вмовляв себе та, якось буде, але ж вона така жадана і гаряча, як колись….. Це напевно перст долі, принаймні це не погано, що ми знову разом… Одного літнього вечора Таня затрималася на роботі, робила звіт за квартал, приїхала електричкою додому, коли вже стемніло. Було не людно… Перейшовши через колії, здивувалася, побачивши посеред дороги машину «Хліб», Костя, вздрівши її, гукнув через відчинене вікно, - Таню, давай сюди! Вона підходила, до відкритих дверей, - Ну нарешті, а вдома за тебе хвилюються, що так довго. Це я був у вас, привіз запчастину для машини, ваша ж не находу. Сідай підвезу, пізніше свою зажену в гараж…. Таня чомусь тремтіла, гучно билося серце, коли сідала в машину, побачивши на ньому білу сорочка розстебнуту до пояса. Її погляд ковзнув по мужніх оголених грудях й відразу різко відвела донизу. Він не міг не помітити, той ніжний погляд світлих, блискучих очей, пригадав ті сяючі очі під яблунею… Ой, Таню, що ти робиш зі мною, що ти робиш? Як витримати той потяг до тебе? А можливо й не треба нам ховатися один від одного, можливо прийшов час знову бути разом? Машина різко рушила з місця, - Що замерзла та наче ж літо, правда серпень, вечорами відчувається прохолода. Вони їхали вздовж посадки, Костя більше звертав увагу на Таню, чим на дорогу, хотів дивитися й дивитися на неї, хоча б на мить доторкнутися до її вуст. - Ух!- Костя раптово відсахнувся, зупинив машину перед пишним кущем шипшини, продовжив, - О, маєш тобі, дивися, як нас угораздило, це все твої очі, як поглянеш мов заворожуєш, не даєш ти мені спокою… - Здавай назад, шкода, ще й такий рясний кущ, - Таня похапцем, трохи хвилюючись, вилазила з машини. Він миттєво був біля неї, взяв за дві руки, вона зіскочила на траву. Ховала очі донизу, - Слухай Костю, відпусти! Далі сама піду, одного не можу зрозуміти, до чого приведе нас ця дружба?! Мені важко знайти причину, щоб посваритися з Тамарою. Та і не хотілося б, скажу чесно та вже занадто ми часто всі зустрічаємося. Мені важко розумієш, те, що було між нами, спогади мучать мене… Він дивився на неї з болем в очах, з ніжністю, трепетом, теплом в душі, міцно зажав в обіймах, цілував в уста, в шию, вона не відчула під ногами землі, поніс на руках в посадку. Життя… Таємні зустрічі продовжувалися більше року… Тамарина мати помітила, що все частіше Толик заходив в гості до її доньки. Навіть хотіла з нею поговорити на цю тему та розмови не відбулася, Тамара відразу обірвала, - Мамо не лізь в душу! Моє життя, сама розберуся… Благаю, не треба повчань, вже доросла! Стосунки Кості з Тетяною теж продовжувалися. Це ввійшло в звичку, хоч раз на тиждень та таки зустрічалися. Часом Костя їхав в місто, зустрічались в готелі, не могли вберегтися від спокуси і любовного божевілля, насолоджувалися радістю до самозабуття. Не було сили волі розірвати стосунки, хоча часом і задумувалися, як жити далі… Одного вечора Костя заїхав до батьків, - Мамо, ось привіз свіжого хліба два буханці, був дуже гарячий, придавив лотком. Як ви тут? Батько на роботі? Та сердито зміряла сина, - Ти мені краще скажи, як ви там? Він лише посміхнувся, - А, що? В нас все, як у людей, все в порядку… Мати раптово почервоніла, стукнула по столі кулаком, - Що ти дурника корчиш! Зупинися, ну погуляв трохи та скільки ж можна?! Люди два роки кості миють, друзі зі школи до тепер та дружіть, але ж нащо зраджувати дружинам. Чи мізків зовсім бракує, що в одного, що в іншого. Тож маєте діти, Максимко вже має йти до школи і наш Сергійко підріс, як ти уявляєш собі, як діти дізнаються від людей, їм роти не позакриваєш. Яка то рана буде хлопчикам?! Сором і ганьба на все селище! Костя більше не хотів слухати моралі, як обпечений зірвався зі стільця, йшов до дверей, на ходу вигукнув… - Ма, ти так не хвилюйся, я поговорю з Толиком, ми щось вирішимо, якось воно буде, все має стати на свої місця… Закінчувалося літо… Вечоріло…. Костя з Тамарою несподівано завітали в гості до Толика й Тані. Їх зустрів Толик з Максимком, малий відразу запитав, - А Сергійко де? Чому не взяли з собою? Тамара зайшла останньою, привіталася, ніяковіла перед поглядом Толика, не знала де заховати очі. Він зрозумів, що щось не так, але мовчав, дивився, що відбуватиметься далі Костя поставив на стіл пляшку вина і палку ковбаси, завернуту в газету, - Нам би поговорити, можливо на дворі краще, щоб без малого… - Зараз Таня зайде, вона понесла моїм батькам продуктів, я привіз з міста. І відразу до сина, - Ти йди до бабці з дідом, пограйся там, скажи мамі, я так наказав… Відкрилися двері, зайшла Таня. Побачивши гостей, посміхнулася. - О! В честь чого збори? Ще й з пляшкою, що будемо обмивати? Толик випровадив сина з хати, - Ну ось прийшли поговорити, а про що зараз дізнаємося. Хилилося сонце до сну…. Останні промені лизали хати, листя на деревах, ховалися між соняхами в полі, на пагорбі припадали до трави… А тут, де яр, набагато темніше, а на самому дні світлішою плямою виділявся ставок. Було напрочуд тихо, лиш десь далеко часом гавкала собака…. Вони сиділи в чотирьох, на самому краю обриву яру, спустивши босі ноги донизу. Костя вдивлявся в ярок, пригадував дитинство, а за плечима, неподалік поле з кукурудзою, яке нагадувало про той випадок, про те медове яблуко спокуси, яке колись поєднало їх з Танею. Вона тихо, наче миша сиділа в його обіймах. А Толик, обійнявши Тамару за плечі, шепотів на вухо, вона час від часу сміялася, луна топилася в ярку і знову ставало тихо. Розмова, що відбулася нині, була настільки стриманою, серйозною, без крику, без дорікань, без образ. Вони достукалися один до одного, зрозуміли, що варто все повернути назад, хоча втратили час і є діти. Та гадали, що подальше життя не стане великою раною дітям, що, як і раніше будуть дружити сім`ями. А діти з часом підростуть, зрозуміють, що краще жити з коханою людиною, що від долі ніде не подітися… Згодом селищем пішли чутки… Обмінялися дружинами, це ж треба такому статися, дивина… І хто б, колись зміг подумати, що так буває в житті… Минуло два роки…. В кукурудзяному полі лунав сміх і вереск, Максимко й Сергійко з дітьми гралися в хованки, вони тепер жили по сусідству. А біля паркану Толика, на лавці сиділи дві подруги, поруч з ними дві коляски. Таня тримала на руках чорняву, кучеряву доню, вона голівкою вертіла в різні боки, наче шукала когось. А Тамара, час від часу заглядала в коляску, де солодко сопіла донечка… То персти долі, вони підвладні їй… Чи то вершин досягали в житті, чи то в скрутні часи, що згодом з`являлися по дорозі життя, вони проходили разом, підтримуючи одна одну. А час летів, життя продовжувалося... В прозі відображені реальні події 1965 - 1978 р.

ID: 816121
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.12.2018 08:19:50
© дата внесення змiн: 04.12.2018 13:08:03
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 22 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Ніна-Марія, dashavsky, Надія Башинська, КВолынский, Ганна Верес, Виктория - Р, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Лилея, Zoja, Капелька, Любов Таборовець, Valentyna_S
Прочитаний усіма відвідувачами (347)
В тому числі авторами сайту (54) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Анна Клименко, 28.05.2019 - 13:19
12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Анна Клименко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! give_rose
 
Маг Грінчук, 04.01.2019 - 23:09
hi 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Маг Грінчук, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Іван Мотрюк, 15.12.2018 - 09:56
12 Класно hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Іван Мотрюк, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! 23 21 22 22
 
Віктор Варварич, 15.12.2018 - 06:41
Дуже гарно.💞💗🍷☕💥🌹
 
Ніна Незламна відповів на коментар Віктор Варварич, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Рада.що сподобалась проза. Нехай щастить!!! give_rose 21 22 22
 
Виктория - Р, 09.12.2018 - 14:56
Неймовірна проза, у захваті,дякую Вам Ніно! 16 give_rose 22 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Виктория - Р, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада, що завітали.Всього Вам найкращого!!! give_rose 21 22 22
 
Любов Іванова, 07.12.2018 - 20:00
Це ж треба статися такій життєвій історії!!!!! Читала і дивувалася... Дивувалася і читала.. Завінчилося все так добре, але ж як незвично...
Ніночко, Ви неперевершена майстриня прози. Я ніколи б так не змогла.. Тому й не пробую.. 16 16 16 16 flo21 flo21 flo21 flo21 ft shr cup
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро вдячна Вам за теплий коментар! Це не видумка, а частина реальногожиття.Завжди рада,що читаєте мої твори! Всього найкращого Вам!!! give_rose give_rose give_rose
21 22 22
 
Тома, 06.12.2018 - 09:45
12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тома, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 04.12.2018 - 20:57
Проза, пані Ніно, вищого гатунку.Оповідання надзвичайне: заворожили описи, та й сюжет неординарний. Натхнення Вам і творчих успіхів give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Валюшо!Приємно,що сподобалася проза.Успіхів Вам! give_rose give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
геометрія, 04.12.2018 - 17:17
Хоча трохи й задовга,але ж і гарна, і життєва історія,Ніно!У мене теж був якось учень,я добре знала батьків, з мамою навіть приятелювала...Та коли у 8 класі хлопчик змінив прізвище, здивуванню моєму не було меж. І вже потім його мама мені розповіла, що отож,щось схоже до Вашої історії,трапилося у їх житті.І так вийшло,що її син носив прізвище її першого чоловіка,а коли вже мав отримати свідоцтво про восьмирічну освіту, аж тоді довелося дати йому прізвище батька... 12 16 kiss1 43 42 flo31 flo36 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Валю! Життя в прозі кількома реченнями не опишеш,тому й довга.Аджехочеться показати хвилювання,почуття.приємні моменти,які пережили в житті.Рада,що завітали. Миру здоров*я, достатку, тепла і натхнення Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
геометрія відповів на коментар геометрія, 04.12.2018 - 19:14
Не ображайтесь,Ніно! Я так написала,бо вчора не мала сили все прочитати,так як у мене два дні не було інтернету,то довелося вчора багато прочитати, а на Вашу прозу я вже опівночі натрапила, почала читати, та стомлена не змогла все прочитати, тому й повернулася до неї сьогодні. 16 31 flo36 flo31 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Які образи?! Що Ви Валю! Я добре розумію,що задовга проза,коли маємо час , тоді й читаємо, адже ми жінки, роботи вдома завжди вистачає.Дав би Бог здоров*я всім та миру. Все буде добре.Завжди Вам рада! Успіхів Вам!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ніночко! Ви просто майстринч прози! Дуже цікаво написали! Здоров*я вам міцного - приміцного!!! 12 12 12 16 16 flo26 021 shr flo18 22 22 21 21 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам Таню! Навзаєм! Тримаємося! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Zoja, 04.12.2018 - 08:00
Цікаво і дуже гарно написано!Сподобалось. 12 16 give_rose 22 22
Кріпкого Вам здоров'я, творчого натхнення!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zoja, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Зою!Навзаєм! Хай Бог допомагає побороти всім негаразди,щоб краще жилося народу завжди! give_rose give_rose give_rose 21 21 22 22
 
Lana P., 04.12.2018 - 05:20
буває. give_rose приємно читається, майстерно написано 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,сонечко! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ганна Верес, 03.12.2018 - 22:56
Забираю.
Ніночко, я вже писала Вам, що Ви справжня майстриня прози. Сьогодні повторюю ці слова знову! Схиляю голову перед Вашим талантом. Пишіть. Натхнення Вам і здоров'я! 12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Аню!Мені далеко до прозаїків та дякую ще раз за теплі слова й за підтримку. І Вам миру,здоров*я та натхнення!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Капелька, 03.12.2018 - 21:54
12 flo34 shr Оце так події- неймовірна,але реальна історія!Неперевершенно передано життеву ситуацію!І таке буває у світі,бо серцю не накажеш!
42 16 43 16 43 16 42
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам!Це на моїй рідній сторонці було,де народилась я. Добре пам*ятаю головних героїв прози,хоча час пройшов.гріють спогади за ті часи, про тих, хто був колись поряд...
21 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори