День поспішав за обрій і котив
поперед себе диск огненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.
Запалювали люльки димарі,
пихтіли в чисте небо теплим духом.
Давно поснули мухи й комарі,
бо холодно, тож не гули над вухом,
лиш зрідка голос птаха долинав,
та й знову обіймала райська тиша.
Яскраві барви вечір поглинав.
Спалахували зорі. Місяць вийшов.
Повільно вечір плив, як мед густий.
Нірвана... Але враз прийшла до тями:
за мирні миті – Господи, прости! –
на фронті платять кров'ю і життями.
Благословенний спокій і ось ця
краса блаженно-чиста, пасторальна,
все завдяки нескореним бійцям,
в яких щодень – війна... на смерть... реальна...
І хвиля смутку. Й звичний епілог –
благання до Небес, слова молитви,
щоб захистив захисників наш Бог...
– Ти бережи їх, Спасе, в кожній битві!
2018 р.
Світланочко, я розумію, що тоді, коли пишеш, то не думаєш про прийоми. А при коментуванні твору всі художні засоби і прийоми видно. І вважаю, що доречно це відмітити, не тільки змістовність.
Одразу видно філолога. Маститі літератори, літературні критики аналізують твір, розбираючи його "по кісточках", знаходячи в ньому те, про що автор, часом, і не думав. Мій великий мінус в тому, що я ніколи не задумуюсь про жанри, стилі, прийоми, художні засоби і т. п. Я не створюю вірш, а проживаю. Більшість із них (не залежно від їх розміру)– це експромти, спонтанний вибух радості чи гніву, сміху чи сліз. Тому вислів "вміло підібраний прийом" – це не про мене, Світланочко.
НЕПЕРЕВЕРШЕНО!!! Вклоняюся низько до земляі і широ дякую... Бо маю щастя читати рядочки талановитої майстрині слова!! БРАВО!! БРАВО!! БРАВО!! Я не прочитала вірш.... я його прожила..
Дуже дякую за щедрість, Любонько, але це не про мене. І, думаю, Ви мене розумієте, як ніхто інший, бо ми ж – "сіамські". Але погоджуюсь з тим, що Ви його "не прочитала... я його прожила", бо я його не писала... а прожила. Це найвища оцінка, яку може отримати автор, за що я вклоняюся Вам.