Гречаний мед чомусь тепер терпкий.
Оскоминка лишилася від літа.
Мед на вустах відчутно не такий,
І десь в душі загадка ця пригріта.
Чому тепер усе не зовсім так?
Кого у цім винити? Може, зиму?
Хіба вона одна із тих ознак:
У душі кинула свої крижини.
Зимова заметіль плете узори,
На вікнах розмальовує квітки.
І все не так, як це було учора.
Від холоду померзли і ростки.
Даремно на них дихати теплом,
Не забариться вітер їх розвіять.
Зима прикриє пам"ять ледь крилом,
І буде до весни все сіять, сіять.
Чи навесні проб"ється крізь асфальт,
Чи в змозі душа-квітка це зробити?
Та що тут скажеш? Одне слово - жаль..
Це не зима! Це ми змогли живе убити...
Ни навесні проб"ється крізь асфальт,
Чи в змозі буде це душа зробити?
Та що тут скажеш? Одне слово - жаль..
Це не зима! Це ми змогли живе убити... Чутлива Ваша душа, Надійко!
Чудовий коментар! Дуже дякую за увагу і за такий чудовий коментар! 
