Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата: КАЗКА "ЗОЛОТОРОГИЙ ОЛЕНЬ" - ВІРШ


Крилата: КАЗКА "ЗОЛОТОРОГИЙ ОЛЕНЬ" - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 25

Пошук


Перевірка розміру




КАЗКА "ЗОЛОТОРОГИЙ ОЛЕНЬ"

В одному древньому лісі, що звався Західний, жили різні-прерізні тварини. Були вони дружними, ходили одне до одного в гості, збиралися у свята та вихідні на великій галявині, обмінювалися своїми думками, вміннями. Діти тварин древнього лісу відвідували дитячі садочки, вчилися в школі. Але з того часу, як до цього лісу прилетів двоглавий орел з далекого Східного лісу, усе змінилося. Спершу гість загравав зі всіма, робив чудові компліменти кожному, кого зустрічав. Напрошувався до них у гості й, коли приходив до когось, то приносив йому дорогі подарунки. Але згодом, коли орел добився довіри та пошани від мешканців Західного лісу, то став чинити їм зло, бо це і було його головним завданням. При зустрічі з кожною твариною, робив вигляд, що хоче обійняти, поцілувати її, а сам притулявся і видзьобував із її уст добрі слова, слова ввічливості, прикладав до їх сердець шматочок чарівного льоду, який мав у своєму чемоданчику-холодильнику, що його привіз із собою зі свого далекого краю. Тварини від такого дійства мінялися на очах. Вони робилися байдужими, замкненими, не хотіли одне з одним спілкуватися, а якщо і спілкувалися, бо виникала нагальна потреба, то говорили одне до одному зневажливі слова, стали вживати навіть лайку. За місяць часу пересварив орел-зайда майже всіх між собою. Діти тварин Західного лісу перестали відвідувати дитячі садочки, вчитися у школі, вони цілими днями байдикували, бігали по болоті, кидалися ним, обзивали одне одного. Батьки не читали їм книжок, не ходили з ними до лялькового театру. Вони навіть перестали ходити на роботу. У лісі настав хаос. Почастішали бійки, крадіжки, підпали. Зажурився правитель Західного лісу. Він не розумів, чому так сталося. Не знав, що це орлова робота. Бо той і далі був привітним до всіх, особливо до тих, кого йому ще не вдалося перемінити. Правителю двоглавий не приклав льоду до серця і не видзьобав слів увічливості з його уст тільки тому, що не мав доступу до нього. Той був завжди оточений потрійним колом охорони. Перше, зовнішнє коло, орлові вдалося зіпсувати через два тижні по прибуттю (злакомилися на компліменти). Ще через два озлобив-перемінив він і друге коло (купилися на подарунки). Третє, що складалося із наймудріших, найспритніших і найвірніших особин, поки ще трималося. - Що робити? – думав правитель, аналізуючи ситуацію, яка склалася. – За що мені така кара? Може, наслав хтось злі чари на ліс? З цими думками підійшов він до свого сторічного друга-ворона, який жив у його домі ще тоді, коли й правителя не було на світі й багато чого знав. Погладив правитель його по спині й мовив йому: - Знаєш, що робиться в нашому лісі? - Знаю. Вилітаю ж. Бачу. - Чому ж так мої підлеглі перемінилися? Я ж ніби добрим був правителем. - Думав уже над цим. Але не знаю. Може винен двоглавий орел? Це ж акурат через місяць після того, як він до нас прибув, у нашому лісі все пішло шкереберть дном. - А й справді. Але ж він нічого такого не робить. Подарунки роздає, компліменти. - Знаєш, що, правителю, полечу я до Східного лісу. У мене там є одна подруга – ворона. Вона ще розумніша за мене і багато чого знає про різні ліси, і про той, звідки прибув двоглавий. - Тоді лети. І щасливо повертайся. Чекатиму! - Зроблю те, що в моїх силах. Полетів Чорний ворон, розшукав ворону. Треба сказати, що вона народилася у Західному лісі й тільки через випадок долі опинилася у Східному. Ворона розповіла ворону, що двоглавого орла до його лісу послав чорний чарівник, який служить царю Східного лісу. Цар побажав розсварити мешканців Західного лісу для того, щоби заволодіти ним. Бо ж відомо, що землю, де живуть мешканці, між якими нема згоди, легко захопити. - Що ж нам робити? - Як що? Перехитрити двоглавого і вбити його, розтопити серця мешканців Західного лісу, організувати знову школи, в яких вивчити слова ввічливості і жити так, як і раніше. - Але хто ж його перехитрить? І як розтопити усі холодні серця? - Цього я не можу сказати. Але я знаю, хто може дати тобі пораду. - Хто? - Золоторогий олень. - А де його знайти? - Він живе у вашому краю, на найвищій горі, де росте яблунька, що дає золоті яблука. - Не чув про таке чудо. - Цей олень там недавно поселився. Зійшов із небес зі золотою щепою, посадив її, і тепер вона йому родить золоті яблука. Він їсть їх і від того його розум ще більше ясніє. - А ти звідки про нього знаєш? - Я вхожа у двір царя Східного лісу. Чула, що цар тому і підбирається до вашого лісу, щоби гору цю разом із оленем привласнити, щоби той йому одному служив. - А як він про оленя дізнався? - Його чорний чарівник йому розказав. Сон йому був про оленя. І у ньому було сказано, що той правитель буде непереможний, який першим відвідає оленя і засвідчить йому свою повагу. - Дякую за інформацію. Лечу якнайшвидше додому. Якщо у нас усе вийде, то я віддячуся тобі, люба вороно. Бережи себе! - І ти бережи себе, друже. Бажаю успіху! Вона дала йому торбину, у якій був шматок сиру. - З’їси, як зголоднієш. - Дякую. Бувай здорова! Полетів ворон. День летів, ніч летів, тільки раз за всю подорож зупинявся, щоби перепочити і підкріпитися сиром. Коли прибув до свого друга-правителя, то розповів йому все – і про двоглавого орла, і про царя Східного лісу, і про оленя з якого яблунькою, що родить золоті яблучка. Витяг правитель свій меч зі скрині (давно не випробовував його гостроти), взяв 7 охоронців, до яких ще не дібрався орел, і вирушив до найвищої гори, що в Карпатських горах. Не пройшли вони й півгодини, як тут двоглавий нарисувався. - Куди йдете, шановні? – спитав. - До річки, купатися, - мовив правитель. - А можна я з вами? - А чого ж не можна? Долучайся. Іде правитель зі своїми охоронцями – двома вовками, двома тиграми, двома левами та удавом, що сидить у наплічнику лева, а орел летить над ними. Підійшли до річки, сіли перепочити. - Спершу перекусимо, а тоді поплаваємо, - мовив правитель. Посідали всі колом довкруж скатерки, яку постелили на траві, витягли з наплічників їжу, на скатерку виклали, удав не вилізав, чекав сигналу від лева. - У мене теж є обід зі собою, - сказав орел. - Можна я сяду з вами і пригощу вас ним? - А чого ж не можна? Викладай на скатертину те, що маєш, - відповів правитель. Сів орел біля них, витягнув рулет з якоюсь начинкою – гарно запахло! Порізав його, притрусив льодом, який витяг зі свого модного чемодана, поклав на скатертину. - Пригощайтеся! Смачний! Ніхто не доторкнувся до рулету. Тоді орел вхопив шматочок і став нахилятися до правителя, щоби шматком льоду доторкнутися до його серця і видзьобати з його уст добрі та ввічливі слова, аж тут лев заревів, виліз із наплічника удав, кинувся на орла, обкрутився довкола обох його ший (мав таке завдання, коли вирушали в путь!). - Що це? –спитав орел. – Я ж до вас із дарами, а ви… Не дав договорити йому правитель. Удав притлумив двоглавого і відповз. А правитель витяг із піхов свого меча і відтяв підступному ворогу ним його обидві голови. Кинули вовк із тигром їх одразу до річки, що несла свої води до Східного лісу. Хай лапають! Зібрали свої речі охоронці й подалися зі своїм правителем до найвищої гори Карпат. Під вечір зійшли на її вершину. На ній і справді побачили дивовижного оленя. його роги здалеку світилися, так, як світить місяць нічної пори у небі. Підійшли ближче, вклонилися, привіталися, представилися. - З чим завітали до мене? - Поради прийшли просити. - Якої? - Як серця мешканців Західного лісу розтопити, котрі охолодив двоглавий орел? - Ви мої перші відвідувачі. Я буду вам служити. Такий маю наказ зверху. Дам я вам одне зі своїх золотих яблук. З’їсти ви його не зможете. Але до кого ним дотулитеся, той переміниться, стане таким, як був раніше, тепло-сердечним - Щиро дякую тобі, олене! – мовив правитель. – Приходь до мене, на діл, в гості. Чим буду багатий, тим пригощу тебе. - Дякую. Може, колись і прийду. - Бувай! - Звертайтесь, як виникне потреба! - Гаразд. Вклонились правитель з охороною ще раз золоторогому, і почали сходити з гори. Яблучко, яке ніс правитель, освічувало їм дорогу. Кого зустрічав володар Західного лісу вночі по дорозі, до того дотулявся ним і той змінювався. За місяць усі тварини знову стали такими, якими були до того, поки їх серця не охолодив двоглавий. Одразу на другий день після того, як правитель відвідав золоторогого оленя, почали відкриватися у Західному лісі садочки та школи. Діти-тварини стали вивчати слова ввічливості і знайомити з ними своїх батьків. Лісом потекли дружні розмови, почали лунати пісні та приємний сміх. Західний ліс зажив своїм звиклим життям. Більше нікому на думку не спадало захопити його, бо усі знали (Чорний ворон розніс цю новину по всьому світі), що золоторогий олень випустив таку силу над Західним лісом, що паралізує кожного, хто зі злими намірами переступає межі Західного лісу.

ID: 813233
Рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 09.11.2018 18:46:44
© дата внесення змiн: 09.11.2018 18:46:44
автор: Крилата

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (49)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Ганна Верес, 09.11.2018 - 20:39
Гарна Ваша казка, актуальна. 12 12 12 give_rose
 
Крилата відповів на коментар Ганна Верес, 10.11.2018 - 07:46
smile Ви одна залишила коментар. Інші бояться, мабуть, або їм казка не подобається. 16
 

Нові твори