Що за держава,що залюди-
не можу я ніяк збагнути.
Учора захищав країну у окопі,
а вже сьогодні заробляєш на сімю в Європі,
Поки країна була в серці і душі,
було так,що небуло хліба у сімї.
І кричачи з трибуни керівник-
не раз хвалився як сімям вояків він допоміг.
Тіло хоч зранене але душа ще не убита,
тому й повинен для сімї ти жити.
І щоб сімя в достатку і спокої жила,
тебе твоя країна у найми продала.
Там не цураючись ніякої роботи,
ти говорив собі-повинен я сімю прогодувати.
А мозулі не так боліли як душа,
коли тебе сприймали як раба.
Пройшли якісь там місяці,
ти повернувся додому до сімї.
Та кров гаряча закипіла знов-
на захист України без роздумів пішов.
Ти не чекав ні нагороди а ні слів
як Українець сховатись не посмів.
А що говорять можновладці -все рівно,
тільки щоб ворга в Україні не було.
Слава Героям,що країну захищають,
Героям Слава,що страху не мають.
Що не за гроші чи якусь там нагороду,
ідуть на смерть за волю для народу.