Ніби натягнута струна,
Щось у душі моїй бринить...
Як полотно на парусах,-
Серце і душу полонить...
Думки мої спішно летять,
У простір, де війни нема...
Сльоза на віях теж бринить,
Тривожить і війна, й зима...
Вітер он листями бринить,
Лиш вишні він ще обмина,
А клен вже схилений стоїть,-
Листя на ньому вже нема...
Степи вже голі, лиш бур"ян
Вітру не кориться ніяк...
Він серед степу тепер пан,
Супроти вітру, як маяк...
Люди не хиляться в біді,
Хоч і вони в скруті війни,
Бува на хлібі і воді,
Чекають Миру і весни...
Я чую пісня десь бринить,
І враз полегшало мені...
Легше і мріяти, і жить,
Де такі люди і пісні...
І вірю, і надіюсь я,
Прийде кінець і цій війні,
Розправить крила рідний край,
МИР запанує на землі...
І забринять тоді в мені,
Слова найкращі на землі,
Я покладу їх у пісні,
Ви підспівайте лиш мені...
Дякую,Ганю! Уже п"ятий рік ждемо кінця ції війни,як кажуть у народі,що уже й жданики поїли, а "віз і нині там"...Але ж знаємо й те, що Надія вмирає останньою, тому й віримо...
Дякую,Ніло і Олеже! Мені щось не віриться,що не можна домовитись про завершення цієї нікому не потрібної війни, адже втрати є з обох сторін... А як закінчиться війна будем співать і ви, і я!!!