А як же ти посмів мене забути,
За щастям швидко, зачинивши двері?
Не можу я це й досі ще збагнути.
Не знала я тоді твоїх критерій.
Можливо, ростом зовсім не вдалася,
Не пахли коси м"ятою - любистком?
Свої недоліки знаходить намагалась,
З люстерка глянуло лице із смутком..
Не захотів розглянуть до пуття,
Що щастя доля щедро дарувала.
Вона лиш раз дає, таке життя,
Чи пробу цю на міцність влаштувала?
І знов думки, як відгоріле листя.
І літо вже позаду, не вернеш.
І всі думки в одне лише сплелися.
Вони уперті, їх не проженеш..
Олексо! Дякую, що ти мені дещо підправив у вірші.. Питаєш, чи я хвилювалась, коли писала.? Звичайно ж хвилювалася, бо я писала ювілейний вірш, це по- перше, а по-друге, це вірш експромт.. Ось і всі хвилювання.. Знаю, що зміст цього вірша не всіх зачепив. Ось і вся історія осіннього роману, який закінчився.
Дякую, Сергію, за підтримку.У мене ця цифра значно більша, просто чимало віршів я стерла. Чи будуть ще писатися, не знаю...Якось, можна сказати, пропало бажання... Може, колись і з"явиться.
Бажаю і тобі удачі у всьому..
Дякую, Надійко... Довго довелося писати ці вірші - 10 років... Багато було стерто, то зараз було б значно більше їх...Та це не головне.. Головне те, що в мене тут є хороші друзі, які мене читають, підтримують...Ви - в першу чергу..Дякую вам,Надійко..