Тебе я вже втомила, мій читачу?
Бо скільки ж можна тих писать віршів?
Ще вчора крила за спиною бачив,
Сьогодні втомлений від зайвих почуттів.
Бо скільки ж можна душу на арену,
Неначе дивовижу, виставлять?
Мо, варто пошукати іншу сцену,
Без тебе, і собі там виступать?
Пробач, читачу, за моє безсилля,
За те, що все ж продовжую писать.
Старалась я, та марні всі зусилля,
Повір, старалась вІршів не писать.
Не можу… вибухну, здається,
Розсиплюся на атоми самотніх слів.
Від недосказанності рима захлинеться,
Вогонь у серці згасить, що ледб тлів.
Пробоч, прошу тебе, о мій читачу,
За те, що муку ділим пополам,
За те, що я з тобою і сміюсь, і плачу,
Й подумай, може, й не погано разом нам?
