Сміявся я крізь сльози і плакав як плакали усі,
я від інших не відрізнявся,я те робив що інші у юрбі.
Коли всі плакали я плакав як вони,
коли сміялись-я теж був пузом до гори.
Хотів я догодити людям всім,
тому робив і говорив що було вигодно їм.
Не раз збрехав,не раз зробив щось не поволі,
голопом по житті-зломивши людські долі.
Та все- вже надоїло отаке життя,
хочу всім доказать-не клоун я.
Коли хочу сміюсь,як нудно плачу,
як тяжко на душі мовчу,як весело то скачу.
Та відповідь на це не забарилась,
я не повірив та в серцях "друзів"затаїлась.
Сказавши правду у обличча товаришу своєму,
повірте-ви побачите життєву епопею.
Так,так тепер усі не наче обєднались,
і як лавина-словами та ділами покачались.
Тепер як болячи я плакав а вони раділи,
як було весело сміявся а вони з злості "кипіли".
Життя пішло таке,що не опишеш,
від болю як той вовк,завиєш або крикнеш.
Упавши я на зло,сміявся всім в обличча,
щоб бачили,що впав-але не все так прикро.
І довго так показував і говорив як є,
та бачу,не довго так буде.
На правду сердятся у наш час люди,
їм подавай,що хочуть-хоч брехня це буде.
Ти в "очі" правду скажеш,як то є-
не вірять,брехнею світ яскравіше живе.
Тому навірно й народ наш такі" жнива "з життя і жне-
бажає правди,але з брехнею "під плечем" іде.
Повірти це не розпач і не брехня,
це так я бачу теперішнє життя.
Упавши на коліна,у храмі молятся усі-
але загадка-за кого чи за, що він молится в душі
ID:
809958
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.10.2018 15:49:27
© дата внесення змiн: 14.10.2018 15:49:27
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
