Уже місяць молодий та й по небу ходить,
Із зорею красунею танок він заводить.
Свою пісню у гаю соловей співає,
Та так собі витьохкує, що аж серце крає…
Біля ставу, під вербою, гомонять дівчата,
Та гадають, чи буде їх доля на щастя багата.
Свої коси розпустили, квіти в них вплітають,
Вінки кидають на воду та й пісень співають.
Ну а парубки моторні та й гуртом зібрались,
І у лозах від дівчат тихенько сховались.
Через віти, тишком-нишком, на них поглядають,
Ту, що серцю свому мила, між них обирають.
Згодом вийшли до дівчат, чемно привітались,
Обійняли, пригорнули та й гулять подались.
Понад ставом, у діброву, де цвіте калина,
Там де пахне рута-м'ята, дозріва ожина.
На траву густу, зелену та й собі сідають,
І на небо ясне-чисте собі поглядають.
Там, по небу, чумаченьки возом проїжджали,
І по ньому злато-зорі та й порозсипали.
Отак, дивлячись на зорі, ніжно цілувались,
Не зогледілись, як з ніччю швидко розпрощались.
Уже сонце із-за гаю хоче визирати,
Ой, пора вже дівчат своїх, любих проводжати.
Анатолій Розумний
24.08.2018
