Вірусом байдужості душі інфіковані.
Йдуть спокійно люди повз біду чужу.
Янголи, збентежені…Янголи схвильовані…
Зовсім небагато, щоб перетнуть межу,
Ту межу тонесеньку поміж світлом й мороком,
Добротою чистою, й пусткою в серцях.
За зневагу першого людство платить дорого,
Порожнечу холоду, заповняє страх.
По дорозі доленьки ми щодня крокуємо,
Що чека попереду з нас ніхто не зна.
Нині плачу ближнього вперто так не чуємо,
Віримо до нас біди не прийде зима.
А як щось трапляється то чомусь дивуємось,
Йдуть спокійно інші вже повз біду чужу.
Часто просто вислухать ближнього лінуємось,
У серцях бездушності розвели іржу.
Вірусом байдужості душі інфіковані.
Добротою щирою лікуватись час.
Вивільнять із зла оков душі загратовані,
Поки промінець добра до кінця не згас….
