В цей день, в день Міжнародного свята архітектора, в пантеоні моєї пам’яті пропливають обличчя моїх колег і я мимоволі зупиняю напроти себе Бориса Орехова, Бориса Володимировича Орехова.
Про нього можна багато розказувати цікавого, але я зупинюсь тільки на деяких спогадах, які, переконаний, достатньо ясно характеризують цю видатну людину.
Почну с того, що я окрім того, що за освітою архітектор, маю ще достатню кількість проявів себе в житті, в тому числі я ще і «просунутий». Донедавна в таких випадках я казав, що я езотерик (якщо комусь цікаво, то на poetryclub.com.ua можна прочитати мою «Сповідь езотерика», де описується як в 54 роки я став таким). Та не це головне.
Коли після Ініціації я отримав дозвіл читати окультну та містичну літературу, то однією із перших книжок була книга Джона Кілля «НЛО. Операція Троянський кінь». В ній автор по ходу розповіді говорив про так званих мовчазних контакторах, які мали активний контакт з Вищими Силами, але при цьому про їх здатності знало мало людей, а вони самі уникали розголосу.
Через певний час після моєї Ініціації мої Візаві почали говорити про так званих «мовчазних геніїв». Так, я розумів, що це традиційний засіб максимально повно використати Вербальність у вже існуючих традиціях, тому спокійно прийняв як цей термін, так і пояснення чому на Землі зараз активно нарощується когорта мовчазних геніїв. Безумовно, я довго перебирав коло знайомих і мало знайомих мені людей, але всі вони не вписувалися у загальні риси мовчазного генія, а мені Говорили, що це стосується практично всіх сфер діяльності Людства. Та коли мені стало відомо про смерть Бориса Орехова, то я навіть оціпенів в ту мить, коли зрозумів, що він був типовим представником цієї когорти.
Для таких людей зрозуміло, що вони мають великий талант і великий потенціал, але по своєму характеру, незалежно від їх знаку зодіаку, ліній на руці та всіх інших фіксацій нашої долі на нашому тілі, вони ніколи «не тягнуть мазу», як казали пацани в моєму дитинстві. Боря був саме таким. Його тактичність, повна відсутність нахабства, толерантність і доброзичливість до явно недалеких людей інколи мене вражали до глибині душі.
Таким людям заздрять, а вони навіть гадки не мають про таке почуття.
Такі люди чи взагалі не реалізовані чи мало реалізовані, тому що немов сама Доля ставить перепони до їх спроб реалізуватися. І всі їх Таланти тікають у Віртуальність Людства.
Такі люди, як правило, окрім свого фаху багато знають і вміють в інших галузях. Талановитий архітектор в містобудівництві та у зодчестві взагалі, він тонко відчував принципи формування інтер’єрів, що декілька разів і реалізовував у себе в квартирі. При цьому прагнув як можна більше зробити своїми руками і робив це якісно, знаходячи несподівані рішення. Він був гарним живописцем. У мене на компі є велика галерея його робіт, які мені люб’язно скинула по Мережі його дружина Іра, і я час від часу переглядаю їх для того, щоб згадати його розповіді як і чому він ту чи іншу малював, щоб доторкнутися до фіксації його таланту.
Такі люди часто переповнені тихим сарказмом, гумором і проявлять це несподіваним чином Тільки один приклад, хоча я їх знаю багато.
Я тоді працював погодинно на одній кафедрі з Борисом на Архфаці . Зайшов у кімнату викладачів і побачив сумного Бориса.
- Що трапилося?
- Ти знаєш, виявляється, що моя молодша донька хвора – і він почав розповідати.
Тут в кімнату зайшла колега викладачка, яка знала, що я є контактор і таке інше і всіляко демонструвала, що вона є сильна відьма, що вона багато знає і може. Я щось почав говорити Борису, але вона перебила мене і почала пафосно давати йому поради. Коли вона зробила паузу, то я, почувши що мені каже Голос, почав говорити, що треба зробити голодування по певній схемі. Але відьма знову мене перебила і почала нам настирно читати лекцію на цю тему.
Ми мовчали. Тільки поглядали один на одного. А вона вже про Борю і забула, тепер адресатом її агресії був я. так тривало певний час. Та от вона сказала фразу, про те, що для того, щоб зняти голод, треба натискати на яблука очей. І ту роздався спокійний голос Бориса:
- Із середини.
Я людина не вихована і емоційна, то вибухнув зразу гомеричним реготом. А Боря тільки криво посміхнувся. А відьма ще більше мене… самі розумієте.
Такі люди гостро і толерантно відчуваю незвичне в інших людях, тому що самі завжди щось таке мають в собі.
Я вже не працював в КІБІ на Архфаці, але приходив по вівторкам та четвергам туди тільки заради того, щоб поспілкуватися з Борисом, подивитися та послухати як він з гумором, але толерантно навчає своїх студентів, дає їм можливість максимально проявити себе. Один раз в розмові я сказав:
- Я дуже вдячний тобі і Ірі, що ви були так доброзичливі до мене, коли у мене була сенсорна ломка, адже я пройшов через стадію одержання і все було коли ми разом працювали над замовленням, у вас на очах
- На це є причина.- він посміхнувся. – Мушу тобі признатися , що буквально декілька років назад я втратив одну здатність, про яку думав, що так всі люди можуть. Я кожну літеру бачив у певному кольорі. Тому всяке читання для мене мало супровід у кольорі. Інколи це були симфонії.
А про те, який видатний педагог був Борис Володимирович Орехов, нехай розповідають його учні.
То нехай добра пам'ять про нього живе в його учнях і в нащадках!
ID:
808502
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.10.2018 21:09:23
© дата внесення змiн: 01.10.2018 21:09:23
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
