Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата: ТРИ ЦУКЕРКИ (казка) - ВІРШ


Крилата: ТРИ ЦУКЕРКИ (казка) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 9

Пошук


Перевірка розміру




ТРИ ЦУКЕРКИ (казка)

Софія не знала своїх батьків. З малих літ перебувала вона в сиротинці, потім її перевели до школи-інтернату. Ніхто ніколи не відвідував її там. Коли дівчина закінчила одинадцятий клас і здала ЗНО, то вступила до педагогічного вузу. Попрощалась зі своїми вихователями й іншими працівниками інтернату, сіла на лаву, що стояла в дворі навчального закладу, і замислилась: - Досі про мене піклувалися інші. Тепер я маю піклуватися про себе сама. Треба приймати виклик і рухатися вперед. Перший крок зроблено – я студентка. Далі – треба вчитися. І я це буду робити – старанно вчитимусь, стану вчителькою, вийду заміж, народжу дітей та й буду собі жити потихеньку – роботу пильнувати і діток любити – своїх і чужих. З тими думками Софія встала з лави й пішла. Іде вона дорогою, бачить, бабця сидить на траві, біля тротуару, та так стогне й трясеться, що аж страшно, нитки на її вигорілій сукні сухої немає. - Що з вами, бабцю? – спитала. - Стара я, немічна, ще й до того недобачаю. Йшла до аптеки по ліки та й упала в баюру. Замочила одяг і ногу забила, не можу встати. - Ану покажіть. Бабця оголила ногу. Глянула Софія на коліно, а воно посиніло, напухло. Баба плаче, трясеться. Шкода дівчині стало старенької. - Я вам дам свою спідницю й кофтину, бабцю, бо ви ще можете й застудитись, і викличу карету швидкої допомоги. Гаразд? - Була б вдячна тобі, дівчино. Витягла Софія з торби речі, про які бабці сказала, які їй волонтери, що приходили в інтернат минулого року, дали, переодягла стареньку, викликала швидку. Та приїхала через двадцять хвилин. Перед тим, як сідати до машини, бабуся дістала зі своєї сумки три цукерки – одну в зеленій обгортці, другу в золотій, третю у фіолетовій, і дала їх дівчині. - Навіщо, бабусю? З’їжте самі. - Ні. Це для тебе. Як будеш дуже бідувати, не матимеш, де жити, з’їж ту, що у фіолетовій обгортці. Як дуже заслабнеш і ліки не допомагатимуть, то з’їж ту, що в зеленій. А як не зможеш дитинку зачати чи народити, то з’їж ту, що в золотій. Швидка повезла бабусю. Софія усміхнулася їй, помахала рукою, а тоді запхала цукерки в сумку й рушила до автобусної станції. Дівчина мала їхати до міста, влаштуватися там у гуртожиток від вузу, в який поступила. Коли автобус під’їхав, зайшла в салон, показала водію своє посвідчення сироти й поїхала. Поселилася у гуртожитку без проблем і вже на другий день пішла на заняття до вузу. З перших серйозно днів взялася за науку. Подружилася з дівчатками, що були з нею в групі і з тими, що проживали з нею в одній кімнаті. В місті дівчина не розкошувала, але й не бідувала. Отримувала стипендію, за гуртожиток не платила, мала талони на безкоштовні обіди. Інколи дівчата – подруги по кімнаті, запрошували Софію до себе додому на вихідні, пригощали і в гуртожитку її тими домашніми стравами, що їх їм давали батьки. Разом ходили вони на заняття, готувалися до пар, разом відпочивали у вільний час. На літніх канікулах Софія ніколи не сиділа, склавши руки, а працювала – то одяг продавала на ринку, то журнали й газети. Якось, коли вона вже навчалась на четвертому курсі, її, як і всіх її однокурсників, направили до школи відбувати практику, тобто проводити уроки. Софія прибула в село, що містилось за сім кілометрів від міста, в якому вона навчалася. Там її підселили до одинокої сімдесяти трирічної вчительки, котра вже не працювала. Вчителька дівчині не тільки кімнату виділила, а й підгодовувала. Софія, чим могла, їй віддячувала – яблука в саду збирала, різала, сушила, картоплю викопувала, моркву. Поки донька господині приїхали до мами-вчительки, щоб запропонувати їй свої руки, урожай з поля був майже зібраний. І добре, що це було так. Бо молодій мамі був світ не милий, її п’ятирічне маля важко захворіло. У дівчинки виявили нещодавно саркому. - І звідки в малої дитини така хвороба? – подумала Софія. – Яка ж біда! Єдина донечка в батьків, єдина внучка у бабусі, і може померти, так лікарі сказали. І тут Софія згадала про цукерки, які дала їй колись старенька. Дівчина весь час носила їх зі собою у внутрішній кишеньці сумочки. За розміром вони були маленькі, за в’язкістю – тверденькі, не псувалися. Потреби в тому, щоб їх з’їсти поки що не бачила. Але тут такий випадок… Треба би пригостити малу цукеркою в зеленій обгортці, подумала. Може, вона їй врятує життя? Так і зробила. І, о, диво! Мала на очах розквітла, як розквітає навесні мачок в зеленім полі. Щічки у дівчинки почервоніли, сині кола під очима щезли, як щезає дим у небі. Повезла її мама до лікарні, обстежили дитину ще раз – все в нормі. Не розуміла матуся, що сталося, чим пояснити такі зміни. Тільки денно і нічно дякувала Богові і на подячну Службу в церкву дала. Тиждень по тому, як донька та внука Катерини Василівни (Софіїної господині) від’їхали, в селі сталася ще одна біда. Було це суботнього дня. Батьки однієї родини зі своїми старшими дітьми пішли в поле (за три кілометри від хати) вибирати картоплю. А найменшого свого хлопчика – чотирирічного Іванка, котрий був трохи застудженим, залишили на восьмирічну доньку Ліну. Коли малий задрімав у своєму ліжку, дівчинка лишила його і побігла до саду збирати груші. Подруга Оля, побачивши її через сітку-огорожу, покликала на вулицю грати в «Лови». Ліна пішла. Іванко ж заснув, подумала, можна трішки погратися з дітьми. А братик тільки вдав, що заснув. Коли сестра вийшла, він одразу встав, витяг сірники зі шухляди, які йому завжди забороняли брати, і став палити паличку за паличкою, сидячи на своєму ліжечку. Один сірник упав на подушку, та загорілася. Коли Ліна побачила полум’я у вікні, кинулася до хати. Іванко стояв на порозі і плакав. Забрала його й стала кликати на допомогу сусідів. Хата була невеликою, дерев’яною, тож поки ті кинулись гасити її, поки приїхала пожежна машина, вона встигла добряче обгоріти. Згоріли два ліжка й шафа, які теж були виготовлені з дерева. Коли Софія дізналася про цю страшну подію, подумала: - Маю ще цукерку у фіолетовій обгортці. Треба її віддати комусь зі членів цієї сім’ї. Ну, бо як же їм – мамі, татові та їх чотирьом діткам жити без хати? Так і зробила. Підійшла до чотирирічного Іванка, що сидів під парком на лаві, та й каже: - Візьми цукерочку. Вона смачна. Але більше ніколи не грайся сірниками. Добре? - Не буду. Дякую. Тільки малий з’їв цукерку, як там, де зяяли чорнотою обгорілі стіни хати, нова постала – двоповерхова, і сад коло неї виріс, і грядочки, як пасочки, вибились, і хлівець постав з корівкою та козою. Усміхнулась Софія. Родина Івасикова і люди в селі ахали, не розуміли, звідки це все взялося. Позбігались до церкви, дякували всі Богові, а родина погорільців найдужче. Коли Софія завершувала свою навчальну практику в сільській школі, вчителі запросили її на святковий обід до кафе. Пішла, коли відпрацювала останній день. За столом вчителі хвалили Софію, а директор школи зробив пропозицію дівчині – запросив її працювати в школі після закінчення навчання у вузі. Вчителька історії збиралася під кінець наступного навчального року йти на пенсію, на її місце і так треба було когось брати. То чому не Софію, яка зарекомендувала себе з найкращого боку? - А де ж я у вас житиму? - Знайдеться, де, підселимо тебе до когось. А там, дивись, заміж вискочиш і підеш до чоловіка жити.. Подякувала Софія директору, вчителям, господині, в якої жила, учням, яких навчала й поїхала до міста – доучуватись. Коли дівчина закінчувала п’ятий курс, з нею трапилась неприємна пригода, на переході її збив п’яний мотоцикліст. Їй потрібно було терміново робити операцію на нозі. Софія подумала: - Якби я не віддала цукерку у фіолетовій обгортці, то тепер би сама нею скористувалась, а так, не знаю, що буде. Грошей на операцію у мене немає. Але гроші знайшлися. Студенти і викладачі вузу, в якому вона навчалась, швидко зібрали потрібну суму, ногу дівчині було врятовано. Через місяць дівчину виписали з лікарні, і вона, спираючись на палицю, пішла до вузу, здала успішно випускні екзамени й отримала диплом. Того ж вечора Софії зателефонував директор школи, у якій вона проходила практику. - Моя пропозиція залишається в силі. Оксана Антонівна таки звільнилася зі школи, вчора всім колективом проводжали її на пенсію, - сказав Роман Васильович, - Якщо бажаєте, приїжджайте до нас, радо приймемо до своїх лав. - А де я житиму? - Там, де й жили, коли проходили практику. Катерина Василівна погодилась, і не без радості, вас прихистити. Їй одній сумно. Вчителька ж! Хоче спілкування! - Гаразд. Я приїду до вас. Дякую за запрошення. Дівчина приїхала до села, як тільки забрала диплом. Червень добіг до кінця, занять у школі не було, але її прийняли на роботу, і тому вона щодня, окрім суботи та неділі, приходила до школи, готувалася до навчального року. У перший вихідний Софія разом із молодою незаміжньою вчителькою початкових класів пішли на дискотеку до сільського клубу. Катерина Василівна їх туди спровадила. - Чого сидіти в хаті у молоді роки? Вони так швидко збігають. Я ще, здається, й не жила, а вже сімдесятку розміняла. У клубі Софія познайомилась з гарним молодим чоловіком – Павлом, який зовсім недавно приїхав із заробітків – зі Чехії. Вони одне одному одразу сподобались. Стали зустрічатись. Через пів року Павло запропонував Софії руку та серце. - А як твої батьки? Вони не будуть проти? Я ж сирота. У мене нічого немає, крім голови та рук. - У тебе є все, що мені потрібно – краса, розум, працелюбність і людяність. А щодо матеріальних благ…, то це наживне. Я п’ять років важко працював за кордоном. Сам заробив на хату і на автомобіль гроші є. Тобі, до речі, яка марка подобається? Хочу придбати найближчим часом легковий транспорт. - Мені? Будь-яка, аби лиш їхала. - Тоді куплю мерседеса. А батьки, до слова, не проти, щоб я на тобі оженився. - Приємно це чути. Коли Софія вперше прийшла в дім до Павлових батьків, то застала його сестру в чорній хустці. - Що сталося? У вас хтось помер? – спитала хлопця тихенько. - У Галини померла донька – в утробі, п’ятимісячна. Це вже третя дитинка, яку вона втратила. Не може виносити маля. Куди вже не їздила, до яких лікарів не зверталася, ніхто їй допомогти не може. - Я спробую. - Як? - Не питай. Не скажу. До Софії Галина поставилася добре в той перший день їхнього знайомства, а через тиждень вона зачала вже дитя. Софія пригостила її цукеркою в золотій обгортці. Павлова сестра не могла не злакомитися. Такої цукерки не бачила, відколи живе. Через два місяці Софія вийшла заміж за Павла. Невдовзі обидві жінки народили чудових здорових хлоп’ят – продовжувачів роду. В нашої головної героїні не залишилося жодної чарівної цукерки. Та вона вирішила носити у своїй жіночій сумці звичайні. Пригощала ними бабусь, знайомих діток та усіх скривджених, які зустрічались їй на шляху. Давала цукерку людині й подумки бажала їй добра. І до неї те добро (до кого мале, до кого велике) приходило. Якось Павло спитав Софію: - Скажи, як ти це зробила, що моя сестра змогла зачати і виносити дитя? - Я нічого не робила. Це все випадок долі, - відповіла, посміхнувшись. І в цих словах не було обману. А з Павлом вони жили довго і щасливо.

ID: 808292
Рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 29.09.2018 21:33:55
© дата внесення змiн: 19.07.2019 20:24:05
автор: Крилата

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (278)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 30.09.2018 - 08:10
12 12 12 Гарна казочка! give_rose
 
Крилата відповів на коментар Ольга Калина, 30.09.2018 - 09:25
Дякую. Кінцівку трохи змінила.
 
Лилея, 29.09.2018 - 23:06
12 12 Робимо добро одне одному...
16 16 39 39 39 flo36
 
Крилата відповів на коментар Лилея, 29.09.2018 - 23:13
12 16 16 39
 
Sin el mar, 29.09.2018 - 22:01
Гарна казочка, тільки треба відредагувати, бо є помилки.
 
Крилата відповів на коментар Sin el mar, 29.09.2018 - 22:58
Дякую. Я тільки написала. Перевірила, знайшла помилки і трішки текст ще поправила. give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Нові твори