Сиділи. Їли чебуреки.
Вона в думках була далеко.
Хоч і дивилась йому в очі,
Та серце в грудях знов шепоче…
«Я не люблю… Ти зрозумій,
Про мене по ночах не мрій.
І не пиши мені вірші,
Які торкаються душі.
Я не люблю…Сама боюсь,
В душі із тебе я сміюсь.
Про це відчув ти і не раз,
Це все владнає тільки час».
А він її життям любив,
Писав про неї, нею жив.
Без неї попадав в тюрму,
Життя сказало: “Ні” йому.
Та він любив й чомусь мовчав,
Бо був в полоні її чар.
Він «Ні!» її уже не слухав,
Очі в сльозах, тремтіли руки.
Чому життя їх не звело,
Двом душам боляче було.
Він зберігав у серці мрію
І не втрачав життя надію!
