Порятунку у стінах нема,
Коли серце відкрите для світу.
Ніби словом далеким дійма,
Наче променем пам'яті світить.
... Хтось знайомий, такий молодий
Гомонить біля нашого двору,
Спраглий вітер шукає води
І летить в далечінь неозору.
О, той голос тривожить давно,
В тій воді ми купались бувало.
Я метнувся надвір - де ж воно?
Біля хати нікого не стало!
Голос чистий, дзвінкий здаленів,
Скресла небом вода під вербою.
Ні людей поблизу, ні вогнів,
Тихо-тихо, немов після бою.
Хто ж то був? Одиноко стою.
Щось озвалось бентежно-первісне.
В небі зірка, як волю свою,
Креслить долю чиюсь прямовисно.
