Душі емоції вже вирвались на волю,
І осідлали пам`ять сивого коня,
Щоб обігнати в полі, грішну мою долю,
Порад не слухаючи розуму й Творця!
Плету вінок зі слів…Шукаю в душі тези,
Аби придумати вагомий аргумент,
Який би спогади примусив навік щезнуть,
Кохання залишки розвіявши вже вщент!
Щоб там в майбутніх днях, я став самим собою!
На дві частини, вкотре, серце не ділив
З щитом і усмішкою, вийшов із двобою…
Нехай поранений та вибившись зі сил.
Щоб там в безмежності, коли остине в жилах
І стане тіло сильне, кормом для землі,
Вона в раю мені чи пеклі, не наснилась,
Щоб не гуляла десь там поряд навесні!
З кремневих нервів й вен, я виплету свій захист,
Бар`єр із роздумів та сітку з почуттів
І кров`ю темною на блідім тілі «Досить»,
Пером кривавим напишу я…А затим.
Я знов шукатиму у пам`яті кохання,
Яке Амур сердечний дарував мені
І вириватиму із вуст просте зізнання,
Що жаром магми у вулкані, спить в душі…
Душі емоції - отрути крапля в крові,
Безжальний морфій той, що тіло пеленав
Я вже підозрюю думки і серце в змові,
Бо я раніше цих страждань не відчував.
