Згубилася було у лісі...
Поміж дерев, чагарників,
Злякалась, що не вийду звідси,
Почула голоси вовків...
«Пугу—пугу»! —над головою
І вечір сонце десь сховав.
Біжу...Кричу: «а-у-у»!...Постою...
Куди іти, хто б підказав?!
Впала низенька, на коліна,
До Бога руки простягла:
-"У лісі пізня вже година,
А я згубилась, мов вівця.
І не знайду назад дорогу,
Нещадно ранять колюки,
До крові збиті, здерті ноги,
Ховають шлях дерев гілки.
Блудна вівця, я десь у хащах ,
На згубу стану хижаку...
Холодна ніч, душа пропаща,
В сльозах, у відчаї, в страху...
Та раптом миром вкрилось серце,
Спокійно стало навкруги.
Шумитьма вода. Я знаю де це!
Біжу швидесенько туди!
А там пастух ягня чекає:
"-Чого пішла в далекий світ?!"
Він чув молитву...Він все знає...
До себе хоче притулить.
"-Ти дорога для мене, правда!
В біді ніколи не лишу...
Душа стократ цінніша скарбу.
Не йди блукать, тебе прошу. "
Під небом завжди є надія!
Бо рідний всім Господь-Отець .
Який дарує з віри крила -
Й нетлінний радості вінець.
Альона Ус
