Коли холодна вереснева злива
поселиться в твоїм вікні,
я буду десь, не тут, щаслива,
твої листи вже не дійдуть мені.
Не згадуй, дивлячись на краплі,
як ми удвох прощали літо,
і як колись світанки теплі
нас огортали сонцем, світлом.
Не думай, де і з ким тепер дивлюся
на захід сонця із балкону,
хто не солодить мою каву,
як часто не буваю вдома.
Та злива лиш на хвилю намалює
Червоні маки і ромашки на вікні.
Волошки, ми, безмежне поле...
такі ж як ті, що дарував колись мені.
Ти ж знаєш, все колись стихає,
Злива лишається в малих озЕрцях
Дощ перестане, він уже вщухає
Та є ще той, що розливається у тебе в серці.
