Був хлопець Гнат у мами й тата.
Він не любив книжки читати,
Лише на велику ганяти
Та в ігри на айподі грати.
Та якось сів на велик хлопчик,
На нім понісся, наче льотчик.
Перечепивсь за камінь, впав
Й одразу в інший світ попав.
Там вулиця така ж, жоржини,
І дім, і школа, й магазини.
Та як ідеш у хату, з хати,
То мусиш книжку прочитати.
Бо двері тих лише пускають,
Які книжки щодня читають.
Мобільний служить, комп і мишка
Тоді, коли осилив книжку.
І холодильник не відчиниш,
І хлібницю. «Читай, хлопчино!» -
Кричить і шафа, і полиця,
І телик. Ось така дивниця.
То ж мусів Гнат до книжки сісти,
Коли хотів гуляти, їсти,
Суниць нарвати на городі
Чи в гру пограти на айподі.
За день прочитував багато.
Книжки приносив йому тато.
Він купував їх у аптеці,
Так, так, а не в бібліотеці.
Бо книги ліки в собі мали,
Вони від ліні лікували.
Від неуцтва і туподумства,
Від зла й усякого безумства.
Тож полюбив їх хлопець Гнатик,
Немов із фруктиків салатик,
Як мед, цукерку солоденьку,
Неначе теплі цьомки неньки.
Та якось Гнат відкрив очиці,
Над ним в халаті медсестриця.
Йому до вени голку пхає.
- Де книжка? – Гнат її питає.
- О! Ти очуняв? Добре дуже.
Уже і книжку хочеш, друже?
- Без книги - в голові затори.
А з нею звернеш навіть гори!
