|
В її руці - світлина,
Омитая сльозами,
Вона чекала сина,
Цілісінькими днями.
На сходинці сиділа,
Дивилась на дорогу,
У небо шепотіла,
Молилася до Бога.
Вже нічка опускалась
На кам'яну дорогу,
І сонечко сховалось,
Пішло з її порогу.
Зайшла в пусту хатину,
І тихо заридала...
І у сльозах світлину
До серця притискала...
І залетів листочок
В прочинене вікно,
Зайшов у дім синочок,-
Й поцілував чоло.
До нього полетіла,
Щоб міцно обійняти,
Не було в нього тіла,
Він міг тепер літати.
-"Не плач моя рідненька -
І до матусі линув,
-Я знаю, що раненько
Я у бою загинув.
Завжди я був з тобою,
Я прилітав до хати,
Я був в траві росою,
І ароматом м'яти.
Ти посади під тином
Червонощокі маки,
А серед них - калину,
Це будуть мені знаки."
Вона сказала тихо:
-"Зі мною посиди,
Без тебе в серці лихо,
Синочок мій, не йди!
Я сплакала вже очі,
Неможу більше йти,
Тобі кричу щоночі,
В безодню, в нікуди...
Чекаю, що вернешся,
Зайдеш, як все, у дім,
До мене посміхнешся
І сядеш знов за стіл."
І знов вона заплакала,
Припала на коліна,
Його сорочку жмакала
"Не йди"- благала сина.
Враз світло осліпило,
Увесь чарівний край
-"Я маю білі крила
Лечу сьогодні в рай...
Поглянь, уже злітають
Синочки в світлий рай,
Своїх матусь прощають,
І свій чарівний край.
Не плач моя матусю,
Я знов сюди прийду
Я знову повернуся,
Калиноньку знайду!"
І він злетів у небо...
Полив холодний дощ...
Лунає грім над степом,
П'є воду спраглий хвощ.
І жити далі кличуть
Безжально-сірі дні...
Зажурливо курличуть
У небі журавлі....
Зима накрила снігом
Волосся і траву...
Весна несла відлигу,
А літо - знов жниву.
Цвіли щороку маки,
Гойдалася калина,
Чекали сина знаки,
Посаджені під тином.
А мати вже старенька
Дивилась в далину,
І стрічку голубеньку
Вплела у сивину.
А жовту пов'язала
Для сина на калину,
Їй грона цілувала,
Немов свою дитину.
Якось малий хлопчина
До маків підійшов,
Торкнувся до калини,-
Це син її знайшов.
Та матінка не вийшла,
Не встала на поріг,
Цвіла пахуча вишня,
І сипалась до ніг.
Стояв хлопчина босий,
В сорочці вишиваній,
Стояв простоволосий,
Приніс ромашку мамі.
Світлина пожовтіла,
І свічка не горить...
А під кущем - могила,
Там мати мирно спить...
Його не дочекалась,
Не встигла обійняти,
З калиною зросталась,
Щоб міг її впізнати.
Крізь маки проривалась
Пахуча, свіжа м'ята,
До ніжок доторкалась
Його рідненька мати.
***
ID:
806071
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 09.09.2018 16:39:01
© дата внесення змiн: 18.09.2018 00:22:10
автор: Sukhovilova
Вкажіть причину вашої скарги
|
Народно-пісенно, журливо. 
