Коли в душі порожнеча,
Мабуть, від себе це втеча.
Але ж куди?
Куди нас так гонить, несе, жене?
І біжить той час,
І жене він нас.
Зупинись!
Цей світ марнота марнот.
І кожен шукає
Чим набить свій живіт. От!
І душа поживи хоче.
Невже одне тіло
Тільки муркоче?
І не одним лише хлібом
Живе людина,
А кожним Божим Словом,
Що зцілює душу, лікує, живить.
Духовний голод, голодомор, мор.
Душа мучиться й страждає.
Тепла й любові
Між нами не має.
Заматерилізувалися,
Душі відцуралися.
Тілесним пристрастям піддалися,
Сатані мамоні продалися.
" Отож не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи, що будемо
пити, або у що зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають,
знає бо Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.
Шукайте найперш Царства Божого й правди Його, а все це
вам додасться" ( Мт. 6.31-33).
Гарно,Ясю! Від усього можна втекти, а от від себе не втечеш, та й не варто тікати, треба усе відновляти, або нове шукати. Хоча в нинішньому білому світі можна й заблудитись...
На те вона людина, щоб жити не одним лише хлібом, а про духовне думати... 
