Мовчали сутінки
Мовчали сутінки
Далеко ранок.
Садом до матінки
Хтось йшов. Світанок.
Сховалось видиво,
Принишкли травами,
А може марево?
Це ж сини лавами.
Чорніють поночі
Когось шукаючи,
А може помочі
В дерев питаючи.
Віконце стукнуло,
Серце забилося
Ой, де ж те дитятко,
Де ж воно ділося?
У мами сивими
Упали кучері
Й синами милими
Думки закручені.
Пропали безвісти
І в снах приходили
Одне лиш: ”Відпусти”
Мамі виводили.
А вона лебедем
До них пускалася,
А вона квіткою
Тай розпускалася.
Вона надією
Жила – тужилася,
Вона від інею
Біла зробилася.
Завмерла мукою
Синами милими,
Тай із розлукою
Думками рідними.
І не цвіла уже
І не сміялася.
І синів жаль таки
Не дочекалася.
