Поезія то повінь і дощі,
То дух мирський, мелодії сопілка.
Її слова заточені ножі,
Бува солодка, а буває гірка.
Поезія то пахощі гаїв,
Як шум вітрів, ранковий подих.
То спів гірський високих ручаїв,
То запах ладану пенатів божих.
Поезія то свічі храмові,
Душі вона енергія цілюща.
Велична сила наче буревій,
Слова її то вічність всюдисуща.
Поезія то росяні сліди
Ковточочок їх дає мені наснагу.
Цілющої для спраглогор води,
Що піднімає воїнів в звитягу.
Поезія то стогони завій,
Луги й гаї в терпкій обнові.
Поезія то день і ночі грозові,
У інтонації лежить в вимові.
Поезія каміння на шляху,
Розкинути пора їх є, зібрати.
Коня вона спиняє на скаку,
Горіти спонукає, трепетати.
Поезія то голуб на плечі,
Коли ти трудишся, як бджілка.
Як птах співочий селиться в душі,
Коли є в ній квітуча гілка.
