Про красоти і
недоладності
природи...
І життя. Стояла яблунька… І заглядала в вікна,
щоб хтось бодай поглянув на її красу…
А ми, так різні всі за календарним віком,
байдужечки – як тінь – клепаємо косу.
Стояла яблунька… Але відчувши літо,
відгукувалась враз на всі його думки,
ми ж байдужіли далі – не одні ж на світі! –
плекали в темряві нікчемні маячки...
Стояла яблунька… І сипала плодами
в надії, що оцінить хтось оте добро,
а ми знічев’я шту́рхали дари ногами,
аби у небуття прискорити свій крок…
Стояла яблунька… І хукала в долоні:
її душі, напевне, дошкуляв мороз…
А ми, черстві, в теплі, в інформаційнім лоні
вишукували сенс… у віртуальних роз*.
О, Homo sapiens ти наш!.. Поглянь довкола:
як ми, сердешні, живемо без тих щедрот?!
Контентно й ситно…
Та дари Еола**
не оминуть й тобі... відміряний горо́д!.
Стояла яблуня.
Й молила нас...
сльозами...
22.08.2018
*До речі, яблуня, за існуючою класифікацією,
належить також до родини Rosaceae
**В грецькій міфології Еол - повелитель вітрів.
Тут – як символ відповідальності людини за
зло, скоєне нею супроти її власної суті.
Дуже проникливо і щиро, пане Олексо - як завжди. От що подумалось - може ми витвір якогось розуму, запрограмований на самознищення... Інакше такий шалений опір здоровому глузду і інстинкту самозбереження чим пояснити?
"Стояла яблунька...І сипала плодами, А ми знічев'я штурхали дари ногами." А це до пори , до часу. Коли й нам дошкулятиме мороз,згадаємо красуню-яблуньку. Чи ступить хтось крок назустріч? Така трагедія наших збайдужілих душ. А я, до речі, по гороскопу яблуня. По- різному в житті буває. Вітаю з чудовим творчим здобутком.
Так, в оригінальності,пане Олексо, Вам не відмовиш. Про таких кажуть МІЦНИЙ ГОРІШОК, ні на кого не схожий, спілкування з яким особливе. Хоча дещо стриманий, майже ніколи не залишається непоміченим. Судячи по Вашим творам і коментарям на них, ПОЕТ Ви навіть дуже шанований. Хай завжди щастить!