На місто опустився обтяжливий туман...
Заскреготіли хором колеса по бруківці.
Забрав мене в полон п'янкий, лихий дурман...
Дзвеніли у дзвіночки пухнасті, білі вівці...
По вулицях іду змордований і босий,
Мов злодія скували важкими ланцюгами.
Вмивають мої ноги - блаженні, чисті роси,
Стоять обабіч люди в броні із батогами.
Попереду всміхався кривавий ешафот,
А люди реготали беззубими ротами,
ЛилИ брудні помиї і відра нечистот,
Хрестили грішну плоть смердючими руками.
Вони, немов чорти, мов злидні, гірше звіра,
Жбурляють гниляком, як демони регочуть.
В душі моїй голодній - понівечена віра,
Але кругом гієни, цю віру згризти хочуть.
Кайданами прикули до мокрого стовпа.
Кусають ноги скалки,тернина і солома.
У натовпі зронилась брудна сльоза, скупа.
Хтось далі реготав, а хтось пішов додому.
І спалахнув вогонь. Миттєво стихли люди.
І полум'я торкнулось кривими язиками.
У ніздрі вдарив жар, наповнив мої груди,
І піт почав стікати кривавими струмками.
Аж раптом небо вкрили могутні, чорні хмари!
І вщухло дике полум'я під зливою небес.
І знов не дочекався Харон цієї кари,
І застогнав прощально під свист гнилих колес.
Сиджу на мокрій лавці, в обійми пес біжить...
На сонечку блищать малі краплини в віях,
А в небі синьоокому мій білий птах летить,-
Чекав його роками в скалічених надіях!
***
Цікавий,багатограний вірш!У теперешні часи дуже багато відкривається про минулє таємниць у всіх сферах життя,а ще вдосталь є невідомим.В тому числі і про віру,що я намагаюся дуже обережно балакати про такі теми.Вірша написано майстерно!
ку 
