Коли цвіло, не помічали.
Упало в висохлу траву.
Усе це бачили - мовчали.
Чекали днину дощову.
В ріллі насіння проросло.
Знов зацвіло...Гілки зламали,
Але міцне було стебло.
Та мимо йшли, чомусь зітхали.
До сонця знову потягнулось.
Скажений вітер закрутив.
Немає дихання. Зігнулось.
Це був останній, що убив.
Вбиваєм душі... Хіба жалко?
В думках: нехай все пропаде.
Але душа ще вірить палко,
Що вірний шлях собі знайде
Уже не в цім бруднім болоті,
Де важко дихать, давить дух,
А там, де душі у щедроті,
Слова, що радо прийме слух.
Дякую, Ніно, що розумієш...Іноді в житті отак подивишся іншими очима на все, і зрозумієш, що помиляєшся..Тоді відбувається переоцінка свої думок....
Та на цю тему можна багато чого розповідати.. Та кожний розуміє життєві істини по-своєму.
Удачі тобі, сонечко.. Тримайся! Я завжди поряд з тобою, хочу тебе підтримати хоч словом...
Гарно Надійко! Та нажаль сумно... Коли троянду покидає цвіт
Вона страждає,дивлячись на світ
Сльозу останню кида до землі...
Навік прикрила очі весняні...
Трохи навіяло,Надійко!. Ви позитивно на мене дієте...Успіхів Вам,дорогенька!
Дякую, Ніно, вас за підтримку та розуміння мене..
Але,Трянда
Навіки очі не прикрила!
Коріння має непросте.
Красою всіх ще покорила.
хоч сніг іде,вона цвіте..
В душі напевно, знаю так... Ви дати відповідь мастак...
Вона дріма,коли зима лютує... Теплий промінчик на весні відчує...
Вже знову забуяє у своїй красі... І ми потішимося нею всі
Гарного вечора Вам!