Заховалось сонце, хмари ходять низько,
Глянула в віконце, а дощ уже близько.
Поспішають стрімко, не дощі так грози.
Так на душі гірко, а на очах сльози.
Сама ж винувата – себе «накрутила»,
Не треба ж чекати того, що не сила.
Я ж маю вже щастя, а ще більше хочу,
Це я Тобі , мабуть, голову морочу.
Кудись підганяю, щось хочу почути…
Одне знаю точно – не можу забути.
Твої ніжні ласки, слова мелодійні,
Неначе із казки – солодкі й надійні.
Твої сині очі, немовби озерця,
Дивляться щоночі прямісінько в серце.
Себе віддаю я , Тобі без останку.
Аби ж буть з Тобою з вечора до ранку.
З ранку і до ночі, близенько, близенько,
Аби відчувати стук Твого серденька.
І тоді не страшно ні дощів ні хмари,
Повністю б полинуть у любовні чари.
04.08.2018 р.
Чуттева,гарна лірика кохання! 
