Пройшовши Крим та Рим, блукаю все ж:
На скронях бабине сріблясте літо,
Очікує на щастя з заповітом,
А може й не шукає зовсім меж.
Врожай позве скарбницю віднайти,
Як на городі золотаві дині,
Картоплю, та цибулю що і нині
Зі мною, заклопотанним, на ти...
Мої багатства діляться на всіх,
Краплини залишаю аду, раю,
Бо невгамовних слів дитячу зграю,
Дарую, нібито, затятий гріх.
Лишень сплатив довготривале мито.?
- Ні, ще на сонце з радістю божусь,
Як Мати., чи шахтар Гефест - татусь,
Чекаю слово, наче осінь літо.
