|
У свято велике-у вербну неділю,
Дівчина до церкви тихенько зайшла,
Упала вона чимдуж на коліна,
Всевишнього стала в молитві прохать:
Пробач ,мене Боже,за те,що згрішила,
Та важко мені хрест життєвий нести,
Не маю ні батька,ні брата ,ні неньки,
Прости мене ,Господи ,чуєш ,прости!
Почули і люди ту щиру молитву,
Із царських воріт вийшов піп і сказав:
Послухайте,люди,усі ми тут грішні,
Така тяжка штука є наше життя...
Хтось ходить до церкви і молиться Богу,
Хтось щастя у чарці бажає знайти,
Та всі люди рівні,і всі вони знають,
Що щастя важливо усім віднайти.
Закінчилась служба,усі розійшлися,
Дівчина лишилась Святого чекать,
Тим часом до неї прибігла дитина ,
І слізно,так слізно,стала прохать:
Я ,тьотю,не маю ні татка,ні неньки,
І хата згоріла,немає де жить,
Зумійте мене зрозуміти ,рідненька,
А чи не могли б ви мене прихистить?
Прийшли вони в хату,дитина і плаче,
-Чого ти,мала?-тихо мовила я ,
-Колись і у мене була така хата,
а зараз нічого,нічого нема.
Вже рік минув ,другий,
Дівчина зростала,
Уже і кохання вона віднайшла,
Та через роки вона знов повертала,
Туди,де дитинство своє провела....
ID:
801072
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.07.2018 14:14:53
© дата внесення змiн: 28.07.2018 14:14:53
автор: Анна Ліпленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
