|
Люблю Тебе... Та нащо, знову щось – казати?
Ти ж, напевно добре знаєш, про усе й сама.
Хоч інколи… Мені, так хочеться кричати,
Та лихо, коли в серці – оселилася, зима...
Люблю Тебе... Повір, мені й таке – буває!
І моє серце, наче в полум'ї горить...
Радій, допоки... Тебе – хтось, іще кохає,
Хоч через те... Що Тобі… Це зовсім, не болить...
Люблю Тебе... Десь в небі, янгол засинає.
Для чого, Ти – мені? На щастя? Чи знов на жаль?...
Байдуже... Ти, ніколи – навіть не спитаєш,
"Мій друг, скажи – у чому щем й твоя печаль?..."
Люблю Тебе... Хоч втратив, майже все й надія –
Здається, ніби з усіма… Залишила мене...
І в молитві... Злітає, заповітна мрія –
Бо кохання, це щось дивне й дійсно, неземне...
Люблю Тебе... Моє життя й моє натхнення,
Вередлива, моя муза, KAZKA й янгол мій...
Мій сум, мій біль… Моє Ти вчора й сьогодення,
Люблю Тебе... Знай що я, назавжди – тільки твій...
Люблю Тебе... Це все... Та, що – іще потрібно?
Для щастя, між натовпу людей та смуг життя...
Це зізнання... Хоча мабуть, Тобі – все рівно,
Бо для кохання, треба мати душу й почуття…
Люблю Тебе… Відчуй... Як сум… Чи вітер в тиху ніч,
Мов дотик… І нехай, все буде – як колись було...
В ту мить, Ти – хоча б собі, зізнайся віч-на-віч,
Що між нас... Можливо теж... Щось статися могло...
Люблю Тебе... хоча Тобі – це все відомо,
Примхливий янгол й необачна помилка, моя...
Але скажи… Чому Ти, майже підсвідомо –
В своєму сні... Знов, повторюєш – моє ім’я...
ID:
800450
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 24.07.2018 02:10:26
© дата внесення змiн: 24.07.2018 02:11:20
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
гарно!
