Зівяло личко і краса завяла,
Та ти для мене чарівна.
Мене життя таки помяло,
Та ще любові горить свіча.
Свіча мого принишклого кохання,
Спогади входять в серця дім.
Можливо іскра це остання,
А може то кохання дим?
Є у житті свої закони.
Є честь,обовязки,сімя,
Але життя було б неповним:
Без таємниць ,без каяття.
Можливо в таїнстві є сила?
І можна мріяти, любити тихо.
Ось він любив ,вона любила,
Кохання радість,а чи лихо?
В човні любові я лишився сам.
І не зарадять лихо чи стихія:
У мене свій кохання храм,
Той храм,де спить моя надія.
Можливо я тобі зізнаюсь,
А може ні,все піде в небуття,
Можливо я струни торкаюсь,
Струни найтоншої мого життя.
Нехай все буде так як є.
Я випив чашу радості і болю.
Я не жалкую-це моє
Життя в любові до другої.́
Дуже гарно! В житті ,як на довгій ниві...
Успіхів Вам!Там здається кудись вірші про кохання подають,говорила Надежда М,вірш чудовий,варто подати.
Успіхів Вам!
Дуже гарно! В житті ,як на довгій ниві...
