Для мене янгол ніжний...Іншим лиш людина,
Яка постійно у роботі, в метушні,
А я все мрію, що нескошена стежина,
Колись, простелиться й до мене на весні.
Я вже заплутався в реальності й уяві,
Мов божевільний в морі древній Одіссей,
Шукав, як Нік Фламель я філософський камінь,
П`ять тисяч втративши недоспаних ночей.
Для мене янгол чистий…Іншим? Неважливо!
Хай палку носять грішні люди у руці,
Та намагаються розбити нею диво,
Яке я сам собі створив, в моїй душі.
Воно не трісне не розсиплеться, як шибка,
Загартував його в стражданнях й боротьбі,
Нехай кохання це, фатальна є помилка,
Але належить, разом з янголом, мені!
Моя душа наївна…Щира, архаїчна,
Не зрозуміла навіть, серце чом болить,
Її любов, на жаль, була недовговічна,
Я так й не встиг в житті, впіймати щедру мить.
Я не зумів у щасті, просто розпізнати,
Парад планет, з бажань і чистих почуттів,
Мені тоді, хотілось світ весь обійняти…
А нині я лиш їй, однісінькій б зрадів.
Бо лиш вона для мене янгол білокрилий,
Я сам сховав її гріхи від всіх очей.
Вона для мене Муза, та на жаль, безсилий,
Повторно, ключ я підібрати до дверей.
Аби війти в той хол, де янгол мій чекає,
П`ять тисяч снів у сіро-чорних кольорах
І пил хустинкою, на фото витирає…
На фото, де завмерло щастя на вустах.
ID:
799683
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.07.2018 21:57:52
© дата внесення змiн: 23.12.2022 16:45:07
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
