|
(За мотивами середньовічного лицарського роману "Трістан та Ізольда")
Ця легендарна розповідь є не омана
А чиста правда про Ізольду і Трістана
Трістанів вчитель Горвеналь
Навчав його, чого баронам треба знати:
Як кидати камінний диск,
Як влучно в ціль йому стріляти.
Як ненавидіти брехню й лукавство,
Як битися мечем й списом,
Вчив як на арфі грати і співати
І як зрівнятися за хитрістю з лисом.
Дивлячись на шляхетного барона
Широкоплечого, стункого, як осина,
Всі поважали й славили Рогальта
Що виховав такого сина.
І от коли змужнів Трістан,
Вдихнув на повні груди,
Поплив за море, подививсть,
Як там живуть простії люди.
Вступивши в замок Тінтанджель
Його зустрічав король тутешній
І він не знав що той король - славетний Марк
Його матусі Блантшфлер рідний брат.
Коли ввійшов Трістан в довіру королівську,
Барони повсякчас наполягали:
Щоб одружити Марка й королівну -
Таку мету вони для себе мали.
У ті хвилини у віконце ластівка влетіла,
Жіночу волосину принесла,
І королівськая душа, в той час, повеселіла
І усмішка осяяла вуста.
Король сказав; що буде та його дружина -
Кому належить золотава волосина.
Щоб знайти прекрасну королівну,
І впевнитися що це не омана,
В дорогу спорядив негайно,
Свого племінника славетного Трістана.
Шукав Тріста її повсюду,
Щодня, щоночі, щохвилини
Тую прекрасну королівну,
Що зронила золотаві волосини.
В краях білявої Ізольди,
Страшне чудовисько жило.
Не тільки молодих дівчат з’їдало,
А й іншим жителям проходу не було.
Король обіцяв за перемогу дракона
Віддать за дружину Ізольду біляву
Півкоролівства, коштовності, гроші
Й здобути у світі нечувану славу.
Ніхто чудовисько здолати те не зміг,
На це, сміливо, лиш Трістан пішов,
В бою нерівному здобув він перемогу,
Й для дядька наречену він знайшов.
Відважний лицар з королівною зустрівся,
Ізольда у Трістана закохалась,
Що буде наречена королеві,
Про це вона при зустрічі дізналась.
Кололь і карлик - злий чаклун, барони,
Вже знали все про їх любов прекрасну
Палаючи від заздрості і злоби,
Зробить хотіли долю їх нещасну.
Коли настав час в край далекий від’їжджати,
Міцне питво із зілля наварила мати.
Коли Трістан, Ізольда, та служниця,
У край короля Марка відправили
Служниці мати дала дивний нАпій,
Щоб молодята в день весілля скушали.
Служниця теє зілля не втаїла
Від спраги, у дорозі, й хвилювання,
Трістан з Ізольдою тих чарів напилися
Й вдихнули перші радості кохання.
Коли у небі сонце не сіяло
Коли на кораблі уже стемніло
Вони злилися у палкому поцілунку
Віддавши душу одне одному і тіло.
Але ніхто не міг їх розлучити
Тому, не слід в коханні сумніватись,
Коли помер Трістан, кущем терновим
З могилою Ізольди поєднався.
Святе було палке і чисте,
Нещасне і прекрасне їх кохання,
Яке, крізь всі незгоди і нещастя,
Перемогло всі біди і страждання.
ID:
799333
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.07.2018 00:00:15
© дата внесення змiн: 15.07.2018 00:00:15
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
