Не можу того, щоб хотіла забути
Хоч скільки вже спроб титанічних було!
Якби ж десь дістать мені протиотрути,
І далі іти усім бідам на зло!
Ця тиша розтерзує зойком печалі.
Ти чуєш?! То квилить самотня душа.
Забуті слова у тривожнім мовчанні,
Зерном перестиглим лягли у вірша.
І хто я насправді в цім зорянім світі?!
Призначення долі – збирать помилки?!
Ледь – ледь бовваніють дороги розмиті,
А там на дорогах докорів голки.
Крізь силу бреду опираючись вітру,
На вогник надії тримаючи курс.
Я вкраплюю віру в життєву палітру
І щастя пташину сполохать боюсь…
дякую)
