Наукова поезія — поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н.п. вважають французького критика і літературознавця Р. Гіля, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у поезії”.
До перших зразків Н.п. належить давньогрецька космогонічна та астрономічна поезія, філософські дидактичні поеми: “Астрономія” Гесіода, “Астрологія” Клеостра, “Про природу речей” Тіта Дукреція Кара, “Про рільництво” Вергілія та ін.. Літературна традиція Н.п. спирається на наукові засади сцієнтизму (лат. scienta — знання, наука), тому подеколи називається сцієнтичною. ЇЇ розмежовують на кілька тематичних потоків. Один із них – літературознавчий (“Лист до Пізонів” Горація, “Мистецтво поетичне” Н. Буало, “Мистецтво поетичне” П. Вердена, “Іванові Франкові: Відповідь на його посланіє” М. Вороного:
Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя — се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Окрему гілку Н.п. складають твори натурфілософського характеру, відомі в українській літературі за поезією Климентія Зіновієва. Пора розквіту Н.п. припадає на XX ст. Її популяризує російський поет В. Брюсов. В Україні — В. Гадзінський, автор поеми “Айнштайн”.
Виразні тенденції Н.п. спостерігаємо й у творчості М. Бажана (“Число”) та П. Тичини (цикли “У космічному оркестрі”, “Псалом залізу”):
Десь за морями право, честь.
За океаном совість.
Хоч би вокзал побіг, гукнув,
розбуркав промисловість!
Стоїть завод, — не п'є, не їсть,
аж цвіллю взявся знизу…
І мовчки в небо устає
новий псалом залізу.
Тут відчутний вплив науково-технічних зрушень. Особливо це помітно було на авангардистських течіях (футуризм, конструктивізм і т.п.).
У сьогочасній ліриці елементи Н.п. наявні у представників “нью-йоркської групи” (Ю. Тарнавський, Б. Рубчак та ін.), у шістдесятників, передовсім в І. Драча, якому притаманна не тільки метафоризація наукової лексики (“синхрофазотрони ридають, як леви”), а й осмислення науково-технічного поступу з погляду гуманістичних цінностей (“Балада про ДНК”, “Чорнобильська Мадонна” та ін.).
