відпусти гарячу тятиву_
наклади на тінь холодні руки_
на вузьких полях ессеї злуки
намалюй здивовану брову_
соловей клював і рвав серця,
скарабей котив до схилу сонце,
сни в лахміття дерли незнайомці_
_янгол хтивий вжалить і мерця_
за гріхи сплатив заздалегідь_
зблід чи впав в червоне там_ під гримом_
сповідь вже поволі тане димом_
де вони_ ті ватра, слиз та мідь_
розклади всі сенси по місцях_
запали задуту криком свічку_
всоте входити в давно засохлу річку
на очах у заздрого творця...