неспинно ткати срібне павутиння_
ковтати чад золотопінних лип_
натхненно, наче в перший день творіння
свіча душі горить як смолоскип...
хвостами павича рябить це літо_
в смарагді жита тоне сонця мед,
дзвенять від струму чакри розігріті
все з ніг на голову і задом наперед_
.
невже то сніг_ зимова сутінь_ плаче
дошкульний протяг між бетонних стін_
коли захоче – змінить світлу вдачу
нервова муза, в кров впустивши сплін_
звивається, змією крутить кільця,
злягається з чортами по кутах,
жене в пітьму, як злива погорільця
танцює на кульбабових вінках...
.
по колу гра_ регістр змінився знову_
брязчать люстера, чахне метроном,
на жорна ночі сипле мрій полову,
кропить те все калиновим вином...
тіла вузлами, місячні розлами,
рій золотих зірок_ стікає грим_
і мерехтять строкаті пазли драми
і шелестять колоди мертвих рим...
