Амебейна композиція (грецьк. amoibdios — взаємний) — будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми набувають особливої ускладненості та контрастності, почергово:
Загорнуте у сутінки обличчя,
мандрівки серед пожовтілих гір…
(Такі осінні, суто романтичні
рядки собі лягають на папір).
Подекуди листочки, наче ноти.
По них і награвав вітерець…
(Нечистий шепче:
— Кинь пусте молоти,
Зелений змій виля хвостом, як пес).
Вплітаються назовсім у волосся
липкого павутиння ниточки…
(Та голова наполовину боса,
а як далеко ще оті вінки).
І клоунів розмови безтолкові
приглушує мелодія дощів,
(Рудий регоче, білий хмурить брови
усе життя у кожного в душі) (В Кожелянко).
Характеризуючи цей тип композиції, деякі дослідники зауважують, що суть її "в тотожності синтаксичної структури, репліки чи контррепліки двох співрозмовників або в певній закономірності перегуку двох хорів"'. Приклад амебейної композиції знаходимо у творі німецького романтика Людвіга Улянда:
Чи бачив ти замок високий,
Замок над широм морським?
Тихо пливуть оболоки
Рожеві і золоті над ним.
В води дзеркальні, сумирні
Хотів би схилитись він
І в хмари піднятись вечірні
В їх осяйний рубін.
Бачив я замок високий,
Замок над миром морським.
Слався туман глибокий
І місяць стояв над ним.
(Переклад Михайла Ореста)
Амебейна композиція найбільше поширена в тенцонах і пасторалях трубадурів.
Принцип композиції амебейного вірша полягає у паралельному розвитку двох мотивів; має різні форми. Подеколи другий рядок такого вірша у дещо зміненому вигляді повторює мовлене у першому:
Серед поля попід небом жито жала.
Жито жала попід небом серед поля.
Вітер віяв, сонце гріло, дожинала.
Дожинала, сонце гріло, вітер віяв (О. Олесь).
Амебейна композиція була започаткована в Елладі, зосібна під час діалогічного виконання пісень. Такі тенденції спостерігаються і в українському фольклорі (“А ми просо сіяли…”).
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
