Я ніжністю грунтую полотно
Свого кохання незбагненного до Тебе…
Хай поглядом спрямованим у небо,
Шедевром пристрасті залишиться воно…
Я сонечко віддам твоїм очам,
Вустам віддам п’янких черешень грона,
Що кличуть випити нектар темночервоний
І запах резеди дарують всім ночам….
Я ледь помітним пензлем присмерковим
Змалюю дуги брів твоїх шовкових.
Метеликами що чорніше ночі,
Окреслю вії, що ховають бурштино́ві очі.
Та я ніде ні фарб, ні ліній не дістану
Щоб змалювать красу спокусливого стану.
Хіба що пестощами ніжними руки
У пам’ті своїй змалюю на віки
Твої принади. Правда ж, бездоганна?
Моя зоря! Моє життя! Моя кохана!
