Молодість, кохання,
Щастя... Їх життя....
У містечку вітер віє,- залітає з тилу,-
Він щасливий, бо уміє цілувати милу
Коли хоче і де хоче… Нівкого питати,
Хиба щось своє, жіноче, доні скаже мати…
Про Петрика.- серцеїда, Миколу- ледащо,
А про вітер,- ані слова… Нешкідливий,- нащо!...
"Вітер" віє, повіває… Поцілує вії,
В очі гляне, пестить жилку на дівочій шиї…
Він торка дівочі плечі, в вушко щось шепоче,
Під кофтинку,- знайшов перса,- цілувати хоче…
Мліють перса, запалили дві жарини згоди,
Далі,- скрипка Страдіварі,- тут вершина вроди…
Ніжні пальчики співають, ніженьки у млості,
До Едему завітали нешкідливі гості…
Льон квітує, вітер віє,- залітає з тилу,-
Вони в щасті, бо уміють привітати милу…
Фата, подруги, троянди... Вітер льон колише…
Гірко!... Гірко!.. Петрик сяє… Лице щастям дише…
За містечком - льон квітучий гонить сині хвилі,-
Певно теж він закохався в оченята милі...
Дя 
Далеко куцому до зайця))) 
