Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Зайди на хвилинку / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Зайди на хвилинку / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 11

Пошук


Перевірка розміру




Зайди на хвилинку / проза /

Весняний сонячний день…. В небо сині де – не - де розкидані білі й сірі хмаринки, схожі на невеличкі перинки, а там далі, на довгу павутину, під дійством вітру ледь помітно пливли до заходу. Часом, їх наче хтось зупиняв, скупчувалися і вже були схожі на височезні сірі й білі гори.. Олеся, задравши голову догори, промовила до дівчат, - Здається дощу не буде, хоча, хто знає, в цьому році така непередбачена весна. -У –гу, - підтримала її одна з однокласниць. - Нарешті крокуси в мене на клумбі зацвіли й бузок ледь –ледь зеленіє. Листки тюльпанів доволі великі, але бутонів цвіту, ще не видно. - А, що ти хочеш!? Тож тільки тиждень, як потепліло, - підтримала розмову Олеся. Троє світлооких дівчат, в легеньких курточках, після закінчення уроків, поверталися зі школи додому. Вони жили в одному районі містечка, ще з дитинства часто разом. Ходили всі в один садочок, ось і навчаються разом, закінчують восьмий клас. - Так, дівки, може сьогодні зберемося в мене, почаюємо, відірвемося по повній, ну звичайно, як уроки підготуємо, - запропонувала Олеся, поправляючи русяве, коротко підстрижене, волосся, що спало на чоло. -О! А в тебе, що, нікого вдома немає? - запитала Люба. - Краса! Свобода! Ці два дні була бабуся, ото вже керувала мною, те так роби, а те так роби, дістала. А батьки погнали на Польщу за товаром, привезуть мені якісь обновки, замовила їм дещо. Десь завтра мають приїхати, думаю зранку, якщо на митниці немає великої черги. Якщо ж там, якась надзвичайна сетуація, то тоді вже, хоча б до вечора дісталися додому. Тож є шанс розважитися без опіки, ночувати буду сама, так добре коли ніхто не заважає, - весело, задравши голову догори, наче в танці, крутилася перед дівчатами Олеся. - Е ні! На жаль сьогодні я пас, - заперечила Таня. - Справ багато, точно! - підтримала її Люба, киваючи головою. Відразу продовжила Таня, - Ти, що забула, завтра ж відкритий урок з математики! Ні, хай якось, тільки не сьогодні. Вони саме підійшли до провулка, Олеся всміхнувшись, махнула рукою, -Ну гаразд! Тоді бувайте! До завтра! Дівчата в відповідь усміхнулися, -Бувай! Бувай! Озираючись, кожна махнула рукою, пішли своєю дорогою. Олеся, щось бурмочачи собі під ніс наспівувала, потім вставила в вуха маленькі навушники, слухала музику. Задоволено, не поспішаючи, прямувала по обіч дороги. Через два чужих обійстя, вже й бабусин паркан. Проходячи мимо, кинула оком до хати, яка ледь виднілася із-за широких воріт, пригадала, що мама наказувала, щоб коли йшла зі школи, то хоч на хвилинку заходила до бабусі, щоб всі за неї менше хвилювалися. Можливо, щось треба допомогти, бо ж останнім часом тиск не давав спокою старенькій. А, не така вже й стара, подумала дівчина, лише сімдесят два минуло, якби, щось треба було, то напевно б вже разів десять передзвонила. Наталя, на зріст маленька, худенька жінка, була в городі, не поспішаючи, копала землю під грядки і час від часу кидала погляд до хвіртки. Вона виглядала єдину онучку, хоч дівчинка підросла й стала дуже вередлива та все ж надіялася, що хоч на хвилинку зайде до неї. Як завжди на веранді, на тарілку поклала апельсину і три цукерки, вона так зустрічала онучку, знала, що та любить, коли на неї чекає бабуся і обов`язково пригостить її чим небуть смачненьким. І хоча вже можна сказати виросла дівчинка та все ж коли зайде до хати, скрізь хитренько погляне, знайде гостинці і всміхаючись подякує. Сонце ховалося за обрій… Темно - сині стрічки, ледь приховували його, від останніх променів змінювали колір на фіолетовий та рожевий… От би Бог дав дощу, в думках Наталя, від вітру швидко сохне земля, зашкарубіла. Журилася, як просапати часничок, щоб не пошкодити молоденькі стебельця, ой треба, треба дощику…. Старенька зайшла до хати, як завжди, після любої роботи молилася до ікони, читала молитву. Поставила чайник, щоб напитися чаю. Раптово, опустивши погляд собі під ноги, похитнулася. Ой, щось заносить! Чи це здалося? Відчула слабкість в ногах, ледь втримавшись за стілець, присіла на нього. Заспокоїла себе, тож випила всі ліки, чого б це, знервовано подумала, добре що в фартухові мобільний телефон. Ледь спітніла, тремтячою рукою набрала номер доньки та оператор повідомив про недосяжність і знову набрала онучку. Вона її набирала вже втретє за сьогодні та на жаль Олеся не відповідала. В очах замерехтіло чорними плямами, ледь - ледь дотягнулася до ручки в газовій плиті, напруживши всі сили вдалося крутнути її, в голові, аж задзвеніло, тихо прошепотіла, - От добре, я встигла виключити чайник, встигла….. Олеся після приготування уроків дивилася фільм про Гаррі Понтера, від здивувань і хвилювань підскакувала на дивані. Водночас задоволено хрумала « Чіпси з беконом», насолоджувалася самостійністю. Була майже північ, коли закінчився фільм, вона поглянула в вікно, а потім на телефон і в голос, - Ого! От час пролетів! Дівчина побачивши пропущені три дзвінки від бабусі, відразу себе заспокоїла. Та нічого, гадаю все добре, чи подзвонити? Та ні, напевно вже пізно, хай спить, не варто будити, за цілий день десь – то налазилася в городі, наробилася. Вона зручно вкладалася в ліжку, запхала в вуха навушники. Надворі сіріло… Олеся почула голоси батька і матері, потягнулася. О, як добре, вже приїхали, подумала і повернулася до стінки, заховала голову під ковдру, міцно заснула. Валентина слухала, як плавно сопе доня, всміхнувшись до чоловіка, - Так міцно спить, нехай, вже розбудемо до школи, чого раніше турбувати. Раз спить, значить все добре, думаю то так мама дзвонила, напевно хотіла дізнатися, коли нарешті будемо вдома. Чоловік, загнавши машину на обійстя, прямо не роздягаючись впав ниць на ліжко, -Так! Прошу мене не турбувати, я виснажений. Олесю розбудиш, тоді вже побіжиш до тещі, дайте я висплюся. Валентина швидко, щось наспівуючи собі під ніс, готувала сніданок, позирала на годинника, зараз поснідаємо і разом підемо, я до мами, вона до школи, планувала собі в думках. -Так, гайда, доню, вставай! Ти в скільки вчора лягла спати? Вже втретє кричу вставай, а ти ніяк розплющити оченята не можеш? – будила Олесю. Вони швидко, майже находу, допивали каву. Олеся позирнула вкотре в дзеркало, а потім на годинника, який висів над столом, - Ну все, гайда, а то й справді я запізнюся! Пішли, доганяй! Валентина догнавши доньку лише тепер запитала, - Ти вчора до бабусі заходила? Та наче не почула, вирвалася вперед, - Все я побігла… Передавай бабусі привіт! На обійсті тихо, під самими дверима лежав пес, його сумні очі наче ранили Валентині серце, -А, що це ти під самими дверима? Дружок, вставай, пускай мене до хати. Пес опустивши голову, пригнувся, повільно підійшов до буди, ліг на землю, на очах блистіли сльози. -О! Що це ти такий сумний, не скачеш, захворів, чи що? Валентина взялася за ручку дверей, зачинені…. Після третього уроку Олеся отримала від мами повідомлення «Після уроків терміново зайди до бабусі, я тебе чекаю тут». Дівчина не переймалася, після уроків, значить не терміново, тож, як завжди, в хорошому настрої, поверталася зі школи. Три подружки йшли не поспішаючи, наче озиралися на всі сторони і крутячи головами, позирали до неба, у всіх в вухах виднілися навушники, напевно слухали музику. Погода сприяла настрою, яскраве сонце сліпило очі, які блистіли від задоволення, дівчата час від часу покачували головами. Вони вже доходили до провулка, коли Олеся запропонувала, - Підемо до мене, батьки шмотки привезли, разом подивимося. Тільки зайду до бабусі на хвилинку, там, мама, щось хотіла, тож треба зайти, зачекаєте мене, я швидко… Вони підходили до бабусиного обійстя…. - Що це? - промовила одна з подружок. - Хвіртка навстіж і ворота, щось привезли твоїй бабусі, Олесю. Та здивована, кліпала очима, хитнула головою, - А я звідки знаю, сказали зайти, ось зараз зайду дізнаюся. Мене це зовсім не хвилює, що їй привезли і нащо…. Підійшовши ближче, дівчата спантеличено дивилися одна на одну… На обійсті, стояла батькова машина… Дві половинки вхідних дверей веранди відкриті, поруч стояли два похоронні вінки і кришка гроба. Олеся зблідла, стало моторошно й холодно… Таня взяла її за руку, -Ми з тобою зайдемо, тримайся… - Не треба! Різко й сердито обірвала подружку, а потім тихіше, - Відчепіться… Краще йдіть, я передзвоню вам… З острахом, дрібними кроками йшла до будинку… Гучно стукало серце, холод пробрався за спину, тіло чомусь затремтіло…. Олесі, ці два дні, наче в страшному сні… Людей багато…. Плач, розмови, все доходило до свідомості наче з підземелля, час від часу шуміло в голові… Запах запалених свічок, як те похмілля, туман перед очима… Відлуння, шепіт чужих голосів, метушня. А згодом, вже надворі, вітер доніс голос батюшки - «Прощайтесь». А сльози чи були, чи плакала й не пам`ятає, лише за руку маму весь час тримала, спітнілі пальці, а ноги немов чужі, ледь - ледь робила кроки, здавалося, що земля хиталась. А поруч Таня, щоки їй витирала, а Люба поклала руку Олесі на плече, стояла схиливши голову до неї. На обійсті тихо… Дружок сумно виглядав із буди… Після поминального обіду в кафе, Олеся з мамою і батьком повернулися до бабусиного будинку. Батько вирішив машину загнати на своє обійстя. Мати ледь стримуючи сльози відкрила замок, зайшла до хати. Олеся , на підвіконні веранди, побачила апельсину і цукерки… На якусь мить завмерла…..Думки і спогади, сльози рікою, наче прорвало дамбу… Ридання….. - Вона мене чекала й цього разу, а я…. Валентина почула, як каялася донька, підійшовши одійняла її, -Ти виплачся, Олесю…. Виплачся, не тримай в собі…Пішли в кімнату… Вона дивилася на маму, ледь здригнулася, як змінилася вона…. Під очима синій відтінок, постаріла за ці два дні і в цьому теж винна я. Та ці думки в собі тримала, не наважувалася сказати мамі про це, наче, щось не пускало сказати тепле слово. Вони обоє розуміли, що не вберегли найдорожчу людину. Валентина деякі речі ховала в шафу, повідкривала вікна…. Олеся зирнула на годинник, який висів над ліжком. На ньому зупинені стрілки - 22 години 30 хвилин, цей час вона бачила в себе на телефоні, їй дзвонила бабуся. Дівчина з закритими очами сиділа в кріслі, відкинувши голову назад, час від часу здригалося тіло, перед очами спогад… Вони з бабусею в лісі… Трава шовкова попід дерева і велика галявина вся в суницях. На траві ряднина, на ній сидить бабуся з букетом квітів, вся осяяна сонячним промінням, махає рукою, кличе до себе, -Олесю, сонечко моє, йди до мене, навчу віночок плести. Ходи, моя люба, дивись не об`їшся суничок. Ми потім додому в кошик ще назбираємо. Йди моя зіронько! Йди моя цокотушечко! А потім бабуся наспівувала веселу пісеньку й Олеся підстрибувала в танці, взявшись руки в боки, задоволено сміялася, підтримувала на голові сплетений віночок…. Додому йшли майже мовчки, сонце добре пригрівало, ще й теплий вітерець дмухав в спину, обіймав за плечі, Олесі хотілося спати. -Бабусю, ноги мої плутаються, болять, давай відпочинемо, - забігала наперед неї, просила, заглядаючи в очі. - Ну давай моя пташечко, хватайся ззаду за плечі, понесу тебе, мій скарб, ось так, крами баби. Щеміло серце, важкий тягар лежав на душі… Пройшло три роки…. Олеся закінчувала одинадцятий клас…. Вона подорослішала за цей час, стала уважнішою до мами й батька, після втрати бабусі зрозуміла, що в житті можна зробити велику, не виправну помилку, якщо не приділити увагу рідним. Дівчина в кінці кожного тижня заходила на бабусине обійстя, довкола все оглядала і знову й знову згадувала ті прекрасні дні дитинства, які проводила з нею. Коли затримувалася в школі, то попереджала маму, що зайде хоч на хвилинку до бабусиного будинку. В кімнатах фото і вишиті рушники і часті спогади… Бабусині настанови з роками стали для неї правилами в житті, бути зваженою, охайною, щирою і правдивою. Напередодні останнього дзвоника в школі Олеся підійшла до батька, - Тату, ти мені дуже потрібен зараз. Поїхали до бабусі на кладовище, мені треба…. Він здивовано подивився, перебив її, - Ми ж були недавно, тобі сьогодні до цього? В тебе ж завтра святкова лінійка в школі. Олеся ледь хвилюючись продовжила, - Треба, тату, дуже треба. І будь ласка, зачекай хвилинку! Вони під`їхали до центрального входу кладовища.. Олеся з букетом квітів вийшла з машини, - Ти зачекай мене тут, добре?! Я хочу сама…. Дівчина пішла знайомою стежкою… Біля пам`ятника розквітлі квіти… Олеся серветкою витерла від пилу бабусине фото, поцілувала, - Бабусю, я прийшла, бачиш, прийшла сама. Я вже доросла, в мене завтра в школі останній дзвоник. Прошу благослови мене на іспити і прости… На мить застигла…. Непрохані сльози покотилися по обличчі донизу… Вона дивилася на фото і шепотіла, - Прости мене рідненька за мою байдужість… Я так шкодую, що не можна час повернути назад… Що ти пішла так рано від нас і винна в цьому я, прости… Я ж так люблю тебе бабусю… Легенький вітер ледь колихав квіти… Олеся відчула його тепло, озирнулась і знову до фото, - Бабусю, я візьму в школу той рушник, що ми з тобою вишивали разом. Ти скільки слів тоді хороших говорила і побажань… Я все пам`ятаю рідненька, прости мене і благослови…. Вона сиділа в машині на задньому сидінні і ледь виглядала в вікно… Зустрічний вітер осушував їй обличчя… Батько поглядав в дзеркало над головою, в салоні машини, позаду себе, бачив її припухлі, ледь червоні очі, він розумів її, йому не було що сказати, чи про щось запитати… Донька подорослішала, стала серйознішою, мудрішою та нажаль час не повернеш назад…

ID: 791111
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.05.2018 11:11:49
© дата внесення змiн: 11.05.2018 17:11:08
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 27 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), ГАЛИНА КОРИЗМА, Серафима Пант, dashavsky, Ганна Верес, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), ЮНата, Капелька, Valentyna_S
Прочитаний усіма відвідувачами (596)
В тому числі авторами сайту (47) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (3):  назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Наташа Марос, 06.10.2018 - 20:25
31 17 31 На жаль... girl_sigh
32 16 32 Чудова проза у Вас, пані Ніно, як завжди...
душевно, життєво, повчально...!!! osen1 osen1 osen1
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Завжди Вам рада, заходьте,читайте. give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Galkka2, 13.07.2018 - 22:31
Чудово!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Galkka2, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас! Щиро дякую! Рада,що сподобалася проза. Заходьте,читайте,завжди Вам рада.
Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Olyana, 14.06.2018 - 21:53
Зворушливо... Життеве оповідання. Щире та повчальне 17 give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Olyana, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую! Рада,що читаєте мої твори. Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ЮНата, 09.06.2018 - 00:11
12 Такі реалії життя... І Ви змогли їх передати так зворушливо. проникливо, повчально... 17 17 17
 
Ніна Незламна відповів на коментар ЮНата, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Завжди рада Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Дуже шкода, що часом за те, щоб стати трішки мудрішими, потрібно так дорого заплатити...

Щиро вдячна Вам, Ніно, за чудову роботу.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Веселенька Дачниця, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую, Вам!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Любов Іванова, 03.06.2018 - 13:12
Бракне слів... тільки сліз - море.. cry cry cry cry cry 17 17 17 17 cry cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Таке життя.... give_rose 21 22 22
 
Haluna2, 02.06.2018 - 23:22
Дуже гарно,повчально! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Haluna2, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячна Вам! Гарного літечка і сонячних, теплих днів! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Zoja, 22.05.2018 - 16:15
Гарно написано.Твір торкається самих потаємних куточків душі і спонукає багато над чим замислитися...
12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zoja, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Зоя Енеївна, 21.05.2018 - 23:43
Надзвичайно гарно,повчально написали твір-нагадування про уважність,особливо да найрідніших лядей! 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 21.05.2018 - 18:10
Дважды возвращалась...Какие-то дела прерывали моё прочтение...
А Вывод - однозначный! Тема - очень важная!
Браво, Нина! И душевная, и жизненная! flo36 16 16 tender flo27 flo23 flo28
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО! ТАИЧКА,ВСЕГДА ВАМ РАДА! 21 22 22 give_rose
 
Ви знаєте п.Ніно-зачепило.Час дійсно не повернути назад.Хвилююча розповідь.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Lana P., 16.05.2018 - 07:02
Щемливий твір 17 захоплює від початку і до кінця 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!. Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
ГАЛИНА КОРИЗМА, 15.05.2018 - 12:36
Дуже вдало написано і повчальна історія give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар ГАЛИНА КОРИЗМА, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Завжди Вам рада.
Успіхів і натхнення Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Дуже хвилююча розповідь Ніночко!!! 12 12 12 Щемливі рядочки і такі повчальні!!! cry 16 16 Здоров*я вам міцного на довгії роки!!! icon_flower icon_flower 45 flo32 flo32 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Танічко! Навзаєм! Хай все у всіх складається на краще! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ганна Верес, 13.05.2018 - 23:25
І справді, час назад не повернути! Дуже-дуже хвилююче. Дякую. 12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Аню!Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (3):  назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори