Я – пізня дитина в сім’ї. Мій покійний батько був учасником Великої Вітчизняної
війни. Ми з сестрою виховувались на розповідях батька, його спогадах і переживаннях.
Я тільки тепер зрозуміла, що в моїх однолітків виховання було трохи іншим.
До війни наш батько вчителював, потім пішов захищати Батьківщину. Проганяючи
ворога, батько дійшов до Берліна. Ця інформація до нас дійшла зі слів батька.
В документах було записано трохи інше. Але тоді це було нормою. Батько на війні
був снайпером. Мав нагороду «За відвагу». Про війну говорив не дуже часто.
Десь, в колі друзів це обговорювалось більше. Мав контузію, численні поранення,
але після госпіталю знову пішов на фронт. До кінця життя носив осколки в скроневій
області та біля серця. Не мав, навіть, групи інвалідності і дуже ображався, коли
дезертири її мали. Він був дуже чесною людиною, купувати не збирався. До
кінця життя йому снилися воєнні сни і мав воєнний синдром. Розповідав якими
виснажливими були фронтові дороги. Вже після перемоги наші бійці поверталися
переможним маршем додому. Увесь день ішли в бік України, а цілу ніч – на захід.
Керівництво показувало, яка кількість переможців повертається в Союз.
Бійці були страшенно виснажені, а їх водили Європою. Через такий «воєнний туризм»
батько побачив багато європейських країн. Йому здавалося, що він ніколи не дійде
додому. Згадалось, що батько щось розповідав про операцію «Вісла». Все, що не
запам’ятала, пішло з батьками. Тепер звертаюсь до молоді, щоб вони слухали і
записували розповіді своїх предків, історія твориться саме з розповідей очевидців.
Батько дуже любив свою роботу і саме спілкування з дітьми його відволікало від
болючих спогадів.
З батьком воювали бійці різних національностей. Ніхто тоді не думав, що
їхні онуки і правнуки будуть воювати між собою. Проте, батько мав свою особливу
думку про політику. Розпад системи він напророкував, коли я ще була школяркою.
Пам’ятаю, як ми з мамою накричали на нього, бо ми іншої держави тоді не уявляли.
Вітчизняна війна забрала стільки життів, що після неї мав би бути
вічний мир. Людство ще не навчилося любити. Як жаль, що на нашу долю і долю
наших нащадків випала нова війна. І як сумно, що світ не може, не хоче, не
поспішає цьому якось зарадити. Їм наші болі і сльози – ще не переконливий
доказ боротьби за мир.
Які жахливі речі ви розповіли про "туризм", це ж абсурд. Вперше чую про таке. Уявляю, скільки переможців могло так і не потрапити додому... Завжди цікаво дізнаватися факти від очевидців. Вічна пам'ять захисникам вітчизни!
Мені зараз здається,що я багато втратила.Батька немає майже 30років.Багатьох речей я тоді ще не розуміла.Ніхто вже не зможе пояснити,на жаль.Дякую
Вам,Ярославе.
Щиро вдячна,Людмило Вам за підтримку.Вітаю Вас з Днем Перемоги .Колись мені здавалось,що я не знаю про
що писати прозу,тепер я бачу,що я про це повинна писати.
Щиро Вам вдячна, пане Олексо.Вітаю Вас зі святом Перемоги. Дійсно,що не Вітчизняна - світова. І ціною життів нашого народу світ позбувся фашизму. Європа ніколи гідно цього не оцінила, хіба що вона буває "глибоко стурбована"/коли потрібно бити в набат/ і приймає освічених наймитів. Десь років тридцять тому мені
розповідала завідуююча медичною бібліотекою таке.
Вона подорожувала Європою.І гід у Фінляндії їй сказала,що 9-те травня-це для них нічого не означає,святкуйте самі.
Дуже схожа історія життя і в мого тата. Та, напевно, і в багатьох інших людей того Покоління. І мені усе життя боляче, що таким молодим пішов від нас мій тато, залишивши мене напівсиротою. Йому було тоді лише 35 років. Вічна слава і вічна пам'ять нашим батькам. Це вони і схожі на них прості солдати врятували тоді Світ від загибелі, а наших батьків не повернути. А нині злочинці,що при владі,- непрощенні грішники -розкручують нові війни...
Світла пам'ять Вашому татові і усім,хто своїм життям
захистив світ від фашизму.З коментарів бачу-скільки сімей ще носять біль цієї великої трагедії людства.
Гарні, щирі рядки-спогади. Вічна слава таким справжнім, як ваш тато. Саме завдяки їх існуєнаш наод та і ініші народи Європи, які тепер та пихато нас повчають. Я теж пізнядитина, мій тато пережив окупацію Києїва малим хлопчиком. Дідусь загинув у київському ополченні, другий пройшов із батареєю усю війну, я про нього навіть вірш написав. Розповіді тата та близьких про війну це один з перших моїх спогадів і один з найдорожчих. Щиро віруюча, православна людина батько, свого часу, відмовився вступати у компартію принципово але подвиги наших військ, анші перемоги, наші герої та справжні полководці завжди були у нашій родині свфятинею. Не можна їх забувати. Такі війни і такі перемоги вище, ніж будь-яка партія, чи політична система. Дякую вам за цікаву, щери оповідь.
Щиро Вам вдячна,Євгеніє,за Вашу думку,пам'ять.Світла пам'ять Вашим рідним-захисникам.Їх є за що пам'ятати.Європа у вічному боргу перед нашим народом,це він поклав кінець фашистській чумі.
Дуже повчальна ваша розповідь!Молоде покоління повинне багато чого вчитися у старшого!Я, наприклад, також жаліються, що не записала всі пісні від мами, яких вона знала дуже багато.
Всього Вам найкращого!
Дякую Вам.Дуже жаль .Ми весь час виживали,от в багато втратили в духовному плані.Молоді зараз також працюють з ранку до ночі. Але дуже хочеться
щоб вони пам'ятали свою історію.І Вам,пані Галино,зичу добра і миру.
Світ живе своїми проблемами, йому до нас байдуже. Я також тепер каюся, що мало прислуховувалася до розповідей батьків і тих ветеранів, котрі залишилися живими. Тепер в нікого розпитати. Мама лише пам'ятає, як дуло танка заглядало у вікно її кімнати
Дуже сумно,Надієчко. Можна тільки уявити,яке то було життя там... Мені якось не по собі,коли нашу молодь запрошують доглядати їх пристарілих людей.Не можна продавати душу і пам'ять.