Я відчуваю, що настане скоро літо,
Щезає уже березня і квітня прохолодний слід,
А місяць травень нам дарує сонця світло
Й дерев пахучий і такий духмяний цвіт.
Ми швидко у ці дні підемо на природу,
Далеко десь в ліси а чи в гаї,
В полях від будніх днів відчуємо свободу
Або хоча б ілюзію її.
Вітрам ми без вагань підставимо обличчя,
Вони ж хоч трохи нам полегшують життя,
За горизонти невиразні завжди нас покличуть,
Без втоми йшов туди б, до самозабуття!
Долав би й гори, і рівнини, й плоскогір’я,
І воду пив би з життєдайної ріки,
Біля якої спокій подарує надвечір’я
Й зігріють серце в небі темному зірки.
Тоді, як згасне в небі помаранчева заграва
В ту пору, як у місті люди ще не сплять,
Я серед поля ляжу і закутаюсь в високі трави,
Хай наді мною вони ніжно гомонять!
Коли прокинусь незадовго до світання,
Водиці знову з річки тихої нап’юсь,
Діждуся сходу сонця на широкім лані,
І лиш тоді в бетонне місто повернусь.
Я славлю травень і прекрасну, теплу весну,
Всім людям зичу навесні збування потаємних мрій,
Люблю поля, і хлюпіт рік, й блакить небесну,
Таку бездонну, що втопився би я в ній!
Прекрасні в пору цю і ранок, й день, і ніч, і вечір,
І зранку, люди, довго навесні не спіть,
В серцях не відчувайте порожнечі,
А більше в спокої і в радості живіть!
ID:
790475
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 05.05.2018 22:17:57
© дата внесення змiн: 05.05.2018 22:17:57
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
