Ти котиш, Дніпро, свої води лісами,
Степами південних рівнин,
І все пережите тобою з віками
Ти знаєш, Славутич, один.
Давно, в льодовик, твоє русло водою
Прорізала вперше весна.
І перші, на Північ, над юним тобою
Мисливські брели племена.
З'являлись народи і знову зникали
На сивих твоїх берегах.
Сармати і скіфи кургани лишали
І час їх розвіював в прах.
Ти ще пам'ятаєш Хорива і Кия
На хвилях своїх голубих.
Ти ніс їхній човен - і гордо твій Київ
На кручах стоїть після них.
Тут твій кошовий, Запорозької Січі,
Давав курінному наказ,
І мужньо дивився противнику в вічі
Із полум'я грізний Тарас.
Закований в кригу вітрами зі Сходу,
Не раз ти сповільнював хід,
А потім ламали бушуючі води
І в море виносили лід.
Ти гордо, Славутич, течеш без упину
Крізь простір і далеч віків,
Лиш хвилі грайливо в степах України
Б'ють в сивий пісок берегів.
Оль, я прикалываюсь. Это несерьёзно. Я знаю что ты музыкант, но песни пишутся по другому. А если я когда то стану авторитетным, то может и для верёвки напишу. Но я очень рад что ты так высоко заценила. Вот, целые три корзины тебе!
Оль, я знайшов на Гуглі цього кента, Вірьовку твого. Да, це серйозно! Я, взагалі невеликий любитель хорового співу, але є речі що люблю. Наприклад, ВОЛИНЬ МОЯ, де баби у вишиванках співають. А у Вірьовки я слухав РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДЖИП ЧЕРОКІ. Так, це вражає! Ти справжній цінитель мистецтва!!! Три смичка тобі і сім футів під кілем! Хай щастить!
Я завжди доторкався до високого, Олю. І возвишена любов в мене в житті була - на горищі, на сіні. А один раз навіть на Кургані Слави, в Білорусії. Я завжди цінив високе... Через що так люблю перекинутись пару слів з цінителями високого. Ти розсердилася?...
Гарний історичний екскурс, вірш сподобався. Щодо ЗапороЗЬкої Січі, то Тарас Бульба - це не історична особа, а літературний герой, хоча можна відчувати себе і сином літературного героя.
Гоголь писав свій твір з реальних подій і людей, тільки змінив їхні імена. Що тільки не змогли установити історики, чи був син Андрій. А справжніх імен Тараса і Остапа я вже не пам'ятаю. Дякую, Світлано! Але все таки виправив. Можу бути неправий. Та й коряво трохи було... Все добре, Світлано!
Перевірив і вже виправив! Бачиш, а крім тебе ніхто й не сказав... Або мене не поважають, або самі не знають... Еххххх... Дякую, Світлано! Ти будь ласка і надалі підказуй, якщо рахуєш що вірш вартий. А якщо ні, то не треба. Коми тут ще неправильно, але їх можна легко виправити, якщо знадобиться!
Навіть не сумніваюсь, Льоню, яким саме сином ти себе бачиш... Бо їх же двоє було... А от останній рядок не дуже зрозуміла ти бачиш себе сином, а син у чайці, а чайка на плесі... Дуже глибоко закопався
А взагалі вірш гарний, художньо-науково-пізнавальний.
Чайкою називався козацький, бойовий човен. Соромно тобі повинно бути, Галя... Чула про козацькі набіги на турків? І я щось не дуже хочу з тобою розмовляти... ти хотіла мене набити. Коротше, тримай квіти і будь гарною дівчинкою!