З уламків пам`яті збирала його постать,
Зшивала мужнє тіло чорним олівцем,
То посміхалася, то падала у розпач
І все ж молилася, над створеним плечем.
Вела розмови тихі про інтимні речі,
Застигши з келихом у дзеркала одна…
Під вальс без музики, кружляли голі плечі
Й напівоголена, зажурена душа.
Собі придуманий, безсонними ночами,
Найкращий серцю в світі, найщиріший друг,
Зі снів змальований і грішної уяви,
Той, ніжних дотиків чиїх, бажала рук…
Та він не грів тебе у пристрасних обіймах,
І не кохав до божевілля уночі,
Не повертався від порогу, навіть в мріях,
Аби загублені шукати десь ключі.
Він був несправжнім хлопцем…Одягом без тіла,
З красивим іменем та звісно без душі,
Та ти безбожно так, цей образ полюбила,
Бо від самотності придумала собі.
Ти була впевнена, що він тебе не зрадить
І свято вірила, що з дому не втече!
Не дорікатиме про те, що не завадить
Змінити зачіску, характер чи щось ще.
Він завжди милим був, сам не старів ніколи
І твоїх зморшок промінці не помічав,
Але й краси, на жаль, не бачив й диво вроди,
А у біді, коли потрібно, не втішав.
Він був придуманий, змальований з уяви,
З чужої плоті, що приходила лиш в снах,
Хай і тремтіло серце від його появи…
Не був синицею він навіть у руках.
ID:
788570
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 22.04.2018 17:02:52
© дата внесення змiн: 24.12.2022 13:21:06
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно! 
