Ніколи не буває пізно,
не чекала дзвінка у ночі,
на закритому даху,
не мріяла побачити очі.
Вже не чекала смс,
доброго ранку кохана,
бо давно знала,
що не так жадана.
Не чекала ранкових обіймів,
ніжного поцілунку,
в нього є інша,
це так, в честь подарунка.
І через певний час,
він все-таки зрозумів,
що в його серці,
мій погляд не згорів.
Він з'являється в моєму житті,
нахлинає хвиля емоцій,
згадує про свої почуття,
зустрічає на кожному кроці.
Я знову в нерозумінні,
де правда, а де брехня,
чи взагалі існує кохання,
чи це простий міф для життя.
Листуванням в соціальній мережі,
ми стараємось жити з нової сторінки,
та з часом лише розуміємо,
що життя - це різні відтінки.
Нереально відкинути минуле,
бо все ж таки воно було,
а інколи сама розумію,
що воно знову до мене прийшло.
Та і людину тяжко забути,
хоча не правда, це неможливо,
можна ненависть відчути,
а можна жити щасливо.
