ми пили вино
з кришталевих струнких бокалів.
між нами кохання
сходило сходженням сонця з-за обрію білорожевих хмарин,
різноцвітом весни у степу, у гаях
і на березі річки, яка
дзвінким джерельцем від озера лісу -
там легіт у листі хитаннями віт
привітний у день сьогодення нового.
кохання між нами -
граалем латаття квітучого пишно у світ
сновидінь і уявлень,
і явлень краси наяву...
перед очі,
навпроти ,
жадане і карооке,
з усмішкою в погляді млості і усолод
між нами,
переді мною кохання!..
прірва століть!
і загадка сфінкса...
самотність на острові
Того Що Дивиться В Небо -
камінний від згарищ,
знов стає полум"ям лави вулкану!
і велетня птаха
злітання сміливе від Наски пустелі у Всесвіт -
мітичний,
шукає Вітчизну серед світів... -
безмежність йому у супровід вічного пошуку.
і блискавками небеса розірвані в зорі -
у спалахах рваного неба
метелик чарі́вний і чарівни́й
зрушує крізь хаотичні пориви вітрів,
барвистою квіткою легко спадає
коханню на голе плече,
оголене що бурхливими хвилями моря у штормі
з громопадінням прибою...
торкнутись плеча обережно не смію -
колами вод
розійдеться в часі мить сьогодення,
в мареві втоне,
розстане видіннями образів дійсність...
...ми пили вино
з кришталевих крихких бокалів.
розмовляли про суєтне і не суттєве,
пусте,
про ніщо.
- ...я кохаю тебе... - несподівано мовив.
- ...і я тебе теж... - болем солодким
припали до серця слова,
скріплені довгим цілунком кохання.
P.S.
- ...Боже!
як давно це було...
старію...
бачу тепер я найгірше в бутті.
а найкраще, найліпше - спогадами лише́... -
в задумі дивлюся крізь грати у небо,
з якого сіється дощ в окуповане місто людей,
одягнутих в чорне, які
під маскою сміху приховують
розчарування і злість
у чеканні
на краще.
