не люблю, коли хтось зазирає в зашторені вікна
одержимо шукає хоч шпарку й ковтком захлинається
що він хоче побачити, що йому, вбогому, видно?
помирає утома, а шоу лиш розпочинається!
прокидаються образи, вхоплені оком із плебсу
що руками розмахують, шкіряться губошпагатами
гул буденності враз набирається дивного сенсу
етикету байдужості між політесними матами
там затуркана сутність здіймає долоні на плечі
відчайдушно, судомно дереться та трусить мурахами
що сховатись хотіли, напевне, у шкурі овечій
та душа - не вівця, скорше - птах і живе поміж птахами
не в хліву, не у ямі помийній, де рухають зливки
тихо бродять, як дріжджі, отруєний газ випускаючи
а у тій голубіні, де миє сліпучого лика
те світило, що шле поцілунки всім сонячнозаячі...
так дратує, як хтось підглядає в зашторені вікна
сподіваючись влізти у душу двома черевиками
я звикаю, та певне, ніколи вже так і не звикну
бо «своє» й «сокровенне» залишаться рівновеликими
дякую, ви праві, Володимире, вийшло не дуже милозвучно... але не люблю слова «починається», «розпочинається» щодо «шоу» мені більш вдале. отже, треба ще подумати
Мало того що лізуть — ще й роблять якійсь, зі своєї дзвіниці, висновки на основі вхопленого впівока і починають посилено роздавати непрохані поради, іноді ні в тин, ні в ворота зовсім. А наявність в тебе власної, відмінної, думки і зовсім викликає культурний шок
Неологізми тішать)) Люблю таке.
Ulcus відповів на коментар Marika, 02.04.2018 - 23:15
найголовніше те, що комусь подобається смакувати чужим болем, стражданням. дивна насолода. дякую вам!
певне, керувалась тут тим принципом, що ви сьогодні згадали, бо писала, як мінімум, за три підходи: витирала і знову писала. це твір не одного дихання дякую
дякую
