Над річкою, що біля лісу,
Розкинувсь хутір наш Пила.
Кругом із зелені завісу
Йому уКрасила земля.
З весни до білих заМетілів
Птахи виспівують пісні.
Туди і в св"ята і в неділі
Ходили пари молоді.
Але війна й туди добралась
І залишила й там сліди,
Бо по війні ще гірше сталось,
Прийшли не друзі - вороги.
Піднявся люд на захист волі.
Росла й мужніла і УПА.
Кожний хотів такої долі,
Щоби була в нас без ярма.
І раз на хуторі у хату
Зайшли повстанці відпочить.
Й то не за гроші, не за плату,
Бо так душа наша велить.
Їх знали всі, - старі й малеча,
Вони боролися за нас.
І їх мета була не втеча,
А йти у бій у любий час.
Бо ворог нищив і еліту,
Й господарів в Сибіри гнав.
Не дав спокою в зимі й в літі,
Скрізь нишпорив і заглядав.
Він ворогів і в дітях бачив,
У кожній хаті, у сім"ї.
Нові порядки нам тлумачив,
Для нього були ми чужі.
Але з"явились й наші "друзі",
Що йшли, як песики, до них.
І щоби бути у заслузі,
Продали хлопців й то живих.
І на Пилу злетілась зграя,
Неначе круків на весні...
Хтось крикнув - "хлопці, то облава!"
Ще мить і хата у вогні.
Лунали постріли усюди,
Свистіли кулі над селом.
Та тільки не було там юди,
Бо він сидів вже над ставом.
А бій точився цілу добу.
Ніхто не здався їм живий. ті дні.
Тай ворогів пішло до гробу
Багато за той час сумний.
Зійшло вже сонечко над краєм,
Почався день і на Пилі...
Але ще й досі сурма грає
В душі, як згадую.
При в"їзді, на шляху, є нині,
Як знак пошани тим бійцям,
Могила й Хрест, як гори сині.
То згадка й пам"ять усім нам.
Тепер є прапор й гімн державний
І Україна навіки.
То пам"ятаймо й тих безславних,
Що теж за волю полягли.
