|
Весняний вечір за вікном… Біля обрію на хмаринці колихалося сонечко. Невгомонні горобці весь час, то сідали на підвіконня й скакали по ньому, то вкотре метушливо відлітати.
А поряд бузок, серцеподібне – видовжене, зелене листя поблискувало від останніх променів сонця. Пелюсточки маленьких, рожевого кольору квітів, ледь колихалися від вітру і їх пахощі несло у відкриту кватирку.
Сергій поглянув у вікно, всміхнувся, чи сам до себе, чи до горобців. Розставив руки, підніс догори, глибоко вдихнув свіже повітря, від задоволення примружив очі. Ох весна, яка ж краса та за роботою немає часу на відпочинок. Оце б погуляти ввечері, пройтися по тихій вулиці, відчути весняні пахощі, що п`янять, дурманять голову.
Уже й проминув робочий день… А він та бухгалтер, ще возяться з паперами, які має на підпис відвезти в Київ. Він зручно всівся на стілець, зі стаціонарного телефону набрав довідкове бюро потягів, в черговий раз сигнал зайнято. Махнув рукою, підвівши брови догори сказав,
- Так Ольго Петрівно, ви всі папери підготували? Я буду йти, думаю, сьогодні рух потягів йде за графіком. Хотів точно дізнатися в довідці, там весь час зайнято.
Жінка в роках, всміхнулася, дивилася поверх окулярів,
-Сергійку, а ти зателефонуй в дикторську, там все знають, що запізнюється, що ні. Зараз ремонтують колії, тож » вікна» майже щодня, сьогодні ж середа теж можуть затримати, не дивлячись, що вже пізня година.
Полегшено перевів подих, від хвилювання, трохи поправив змоклого чорнявого чуба, набрав номер. Здивувався, коли почув дзвінкий молодий голос,
-Скажіть, будь ласка, швидкий потяг за номером сорок сім запізнюється?
З трубки запитали, - Вам до Києва?
- Так Кишинів – Київ, - голосно підтвердив він.
- За десять хвилин буде на другій платформі, стоянка п`ять хвилин, тож поспішіть, щоб не запізнитись, - попередила диктор.
-Дякую! Дякую! От голосок, як в пташки!
Швидко, але охайно, склав всі папери в дипломат, зазирнув у дзеркало, в яке більше, як годиться, заглядали жінки. І мов на крилах, летів до виходу, на ходу попрощався.
Минуло два роки, як Сергій закінчив Український державний університет залізничного транспорту в м. Харкові. Працював у відділку по вантажній роботі при Відділенні Залізничної Дороги. Часто посилали у відрядження - в Управління Дороги, для звірки документів та за деякими підписами керівників відділку.
В Києві жила його рідна тітка, мамина сестра, тож зупинитися було де, щоб вже зранку бути на місті призначення.
Примчався на вокзал йзнову почув той голос, на якусь мить прислухався, посміхнувся, поспішив до вагону.
Потяг набирав швидкість, а в нього з голови не виходив її голос й ті слова» Поспішіть, щоб не запізнитись». Напевно добра душа, хто вона, скільки років, чи заміжня, чи хтось в неї є? Дивився у вікно, перед очима мелькали дерева, які вбиралися в листя. Та він їх не помічав, рахував дні, коли вона знову буде працювати, щоб хоч одним оком побачити її, ще раз почути приємний голос.
За справами день швидко промайнув… Він,ще один день погостював в тітки й вже повертався додому. Потяг з Києва прибув вчасно - близько двадцятої години. На платформі, що навпроти люди поспішали на електричку. Він раптом почув її голос, став, як вкопаний, чекай, сьогодні ж неділя, це її зміна. Хоча й дорога не далека та все ж трохи притомився та коли почув її голос, немов набрався сили, де й взявся настрій. Той голос йому здався мелодійним, обличчя пашіло, ой, піду хоч зі сторони погляну, що ж то за пташка і яка вона?
Підійшов до вікна вокзалу, побачив своє відображення, поправив краватку. В думках заспокоював себе - все буде добре, зараз вона здасть зміну, я прослідкую, побачу її. Він, таки хвилювався, ще раз взявся за краватку - так, вперед.
Двері дикторської кімнати не були щільно зачинені. Він відразу розпізнав її голос. Ох, яка ж дзвінкоголоса! В одній руці тримав дипломат, пальці ж другої руки раз – по - раз перераховував не знати для чого. О, це якийсь страх -вирішив собі - так, треба зосередитися, зробити байдужий вигляд, щоб не помітила, мало хто може стояти біля стінки.
Нарешті двері відчинилися… Струнка як берізка, помітив відразу, побачивши її ззаду. Русяве, пряме волосся ледь прикривало плечі. Вона, схиливши в бік голову, махнула рукою, за собою зачинила двері. Сергій пильно подивився на неї, легкий рум`янець лежав на світлому, усміхненому обличчі, помітив - о косметики немає. Дівчина поправила полу плаща й волосся, яке ледь потрапило на чоло. Позирнула навкруги.… Він піймав її теплий, ніжний погляд, очі смарагдові. Ха! Невже така добра й чуйна, дивувався, оце відбарабанила дванадцять годин й не видно, щоб притомилася.
На зріст височенька, та ні, не вища за мене, хоча на високих підборах. Роздивлявся її знову, вже йшов позаду, не помічаючи сам того. Хтось зачепив його рукою, здригнувся, помітив, що вони доходять на площі. Ото не фіга собі… Ні, здається не помітила.
Раптом жіночий голос,
- Синку, візьми для дівчини тюльпани, подивись, червоні, гарні, щойно розквітли.
У відповідь, як запрограмований, витягнув з кишені курточки двадцять гривень,
-Досить, ні?
Вона з вокзалу йшла в напрямку центру, він доганяв і йшов за нею, раптово повернула в «Маркет». Полегшено зітхнув, оце вітер, ледь догнав її, що далі? Глянув на тюльпани, ага, це ж для неї взяв здається. Ні, назад вже не відступлю. Що буде, так і буде…
У вітрині яскраве світло привернуло увагу, коробки цукерок й красиво розкладені шоколадки, аж виблискували.
Сергій переминався з ноги на ногу, лише тепер помітив, що стало майже темно. Цікаво…. Куди піде далі? Невже з однієї вулиці? Чому раніше не бачив?
Нарешті - вона вийшла з пакетом в руці. На ходу заглядала в сумочку й водночас роздивлялася донизу навкруги себе, немов, щось шукала. Він наче проснувся від думок, випалив,
- Що сонечко, щось загубила?
-Ой, такий наплив людей, зі всіх сторін штурханина, думала гаманця хтось свиснув, - сказавши раптово почервоніла, оглянулася.
-А ви, що мене знаєте? І чому раптом сонечко?
-А хіба така чарівна дівчина, від якої віє теплом й ніжністю не схожа на сонечко. Нам бачу по дорозі, давайте допоможу, а це вам, - миттєво взяв пакет й подав тюльпани. В її очах побачив іскринки , всміхнулася. Вона була приємно вражена,
-Дякую! Але скажіть хто ви, принце?
- Я Сергій. Ви не помилилися, не одружений. Гадаю ця прекрасна леді скаже своє ім`я.
Вона зупинилася, зміряла його з ніг до голови,
-Гаразд, якщо по дорозі.. Здається на нашій вулиці бандити не живуть, то вже пішли, так і буде. А я Світлана…
-О не дарма таке ім`я! Хоч відбомбила дванадцять годин та вся світишся. Слухай, якщо з однієї вулиці давай на ти, так простіше, -запропонував їй і взяв під руку. Вона не заперечила, не соромлячись, заглянула в його карі очі йі почервоніла,
-Гаразд. Може ти знаєш звідки я йду?
-А чому ж не знаю. Твій голос чув на вокзалі й по телефону. Тебе дзвінкоголосу, від всіх можна відрізнити, - говорив не поспішаючи.
Вона зупинилася неподалік від п`ятиповерхівки,
- Ну все ! Дякую! Я вже прийшла.
Він відразу змінився на обличчі, розчарування, злегка почервонів,
- Що так швидко? Стоп, стоп! Перепрошую! Перша зустріч так не має швидко закінчитися. Час летить швидко, не втрачаймо нагоди провести його краще. Тут за цим будинком кафе є, зайдемо, посидимо. Я щойно з потяга, був у відрядженні, голодний, як пес, будь ласка не відмовляй. Чи я такий поганий, що посоромися зі мною повечеряти? Чи може діти плачуть?
Він все, ще тримав пакет, вона протягнула руку взяти його та не наважилась, його погляд зупинив її. На якусь мить завмерла…Як відмовити… погляд теплий, ніжний, з надією.. А в очах блискавки…. Ой, то він напевно в мене закохався, зробила висновки й раптово наче замислилася… Кілька секунд тиші…Вони нічого не чули, нічого не помічали, хоча по дорозі їхали автівки. Раптово хтось посигналив прямо біля них, їх обличчя фарами освітила червона автівка. Сергій заступив собою,
- Ну йдемо, прошу!
Кивнула, дивилася спідтишка на нього. Красивий трасця, як відказати, оце зустріч й не снилося.. Та чомусь шалено б`ється серце? Хіба так буває з першої зустрічі… закохатися? Сама собі задавала запитання, а він ніжно тримав за руку.
В кафе звучала спокійна музика з записом голосів птахів. В серця неначе ввірвалася любов, за столом він взяв її руки в свої…Світлана зачаровано дивилася на нього.. Відчула тепло, неначе торкнулася полум`я свічі, гучно забилося серце, здавалося вискочить з грудей. Душа наповнилася радістю, з трепетом подумала, невже й мене торкнулося сузір`я любові? Ось так відразу, як завітала весна в душу, здалося в середині і по тілу теплий струмок води, під який хотіла вся зануритися.
Вони сиділи довго… Їли пельмені, салат, а потім пили пахучу каву, яка здавалося злегка п`янила. Сергій розповідав про себе і все дивився в її смарагдові очі, вона червоніла вкотре, від задоволення іскрилися очі. Коли розповіла про себе, він дивувався, як можна жити на одній вулиці й ніколи не зустрітися? Різниця в чотири роки - це не завада для стосунків, зробив висновки.
Вже готувалися до закриття кафе, а він не хотів її відпускати. Уста малинові… Ото б до них доторкнутися , думав й червонів та не тут же, вмовляв себе, зупиняв бажання.
Дівчина нарешті помітила, що в кафе залишилися лише вони,
-О, ти бачиш, ми з тобою…..
Аж раптом задзвонив телефон. Вона дістала його з сумочки,
- Слухаю мамо, скільки? Вибач, я не помітила, що вже така година, трохи затрималася на роботі, а зараз зовсім поруч, в кафе, п`ю каву. Не хвилюйся, все гаразд, за кілька хвилин буду вдома.
Він поспіхом взяв її телефон,
-Я запишу собі, не заперечуєш?
У відповідь мила посмішка.
Вони вже біля квартири, він віддав їй пакет, аж раптом почувся дзвінкий гавкіт собаки. А поцілунок, подумав про себе, от халепа, хоча б один солодкий поцілунок.
В дверях відкривали замок, вона мило всміхнулася,
- Дякую за вечір, бувай!
У відповідь - знову тепло й привітно усміхнувся,
- Я передзвоню.
За мить ,як хлопчисько, поскакав по сходах…
Пройшло п`ять років.. Сергій стояв біля вокзалу, у руці тримав червоні тюльпани, річниця зустрічі, він цей день добре запам`ятав, а поруч діти, дівчинка й хлопчик. Задоволені близнята, як голуби скакали по встеленій плитці, з ним, зі зміни чекали маму.
Березень 2018р
ID:
784969
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.03.2018 08:20:17
© дата внесення змiн: 19.02.2021 18:38:51
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Доброго Вам ранку та всього найкраащого.
Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 
з приємністю читаю Ваші такі життєві і мальовничі твори 
